Marianna Soronevych
Гуляючи по Салерно, несподівано ми почули українську пісню, яка привела нас на Фестиваль культури народів у якому Україну представляла місцева асоціація «Калина».
Час від часу я намагаюся подорожувати та відвідувати якісь нові місця. Оскільки нас – українців доля порозкидала по цілій Італії та за її межами, то звичайно кожного разу дізнаюся, що хтось переїхав куди інде. А так хочеться поспілкуватися зі своїми колишніми чи то однокласниками, чи то просто знайомими. А це, погодьтесь, і є найкращим приводом поїхати до них у гості. Заодно ознайомитися з новим містом чи то іншою країною.
Так і цього разу випадок заніс мене до міста Салерно в гості до моєї колишньої однокласниці, з якою я не спілкувалася багато років. Теплий прийом Надії мене вразив. Так, як ніби і не пройшло того десятку років розлуки. От, що значить спорідненнісь душ та справжня шкільна дружба. Як то кажуть: «З такими людьми є і про що помовчати..».
Надія організувала для мене сравжнісінький ескурсійний тур по місту, показала визначні місця Салерно. Звичайно повезла мене і до відомого замку Арехіса (Castello di Arechi). Він розташований на висоті 300 м над рівнем моря, на вулиці via Benedetto Croce. Арехіс не перебудовував і не змінював вигляд замку, але ім’я цього князя збереглося у назві споруди. Історик Павло Диякон (8 століття) писав у своїй «Історії лангобардів», що у всій Італії немає більш укріпленої фортеці. Вона, дійсно, ніколи не була захоплена ворогами. За структурою споруда складається з центрального корпусу (замка), захищеного вежами, з’єднаними між собою зубчастими стінами. Північна вежа, побудована в Норман-Анжуйський період носить звучну назву – «Бастилія». Вона була відреставрована в 2001 році, і зараз відкрита для відвідувачів. Із замку відкривається чудовий вид на затоку. Фортеця оточена природним парком.
Ми довго гуляли на милувалися казковим краєвидом, вдихали наповнене історією повітря і … звідкілля-то почулася якась така знайома до болю пісня… «Що ж це? Надійко, ти чуєш, те що і я?» – запитала я в подруги. Помаленьку підспівуючи ту мелодію, ми зрозуміли, що це лунає наша українська пісня, яку так всі знають особливо у виконанні Софії Ротару «Одна калина»: …Одну калину за вікном, одну родину за столом Одну стежину щоб додому йшла сама Одну любов, на все життя, одну журбу до забуття І Україну бо в нас іншої нема… Пісня була такої сили, що піднесенні якимось національним адреналіном, ми вирішили піти на її заклик та дізнатися звідкілля вона лунала. Таким чином ми попали у порт міста, де в цей день 19 червня проводився Фестиваль культури народів.Виявляється, такий собі захід проводиться в м.Салерно кожного року. Тут асоціації різних національностей діляться своєю культурою. Співають народні пісні, танцюють національні танці, театралізують сцени із різних сфер життя свого народу. Цього року участь приймали Польща, Румунія, Молдова, Перу, Філіпіни, Синегал, Індія та звичайно ж наша Україна.
Кожна країна мала виставлений свій стенд, де були представлені витвори національного мистецтва. Україна була представлена асоціацією «Калина», що в м.Салерно діє вже з 1997 року на чолі з її керівником Ольгою Тарасюк. Всі учасники були одягненні в українські національні костюми, вишиті сорочки та з віночками на головах. Це настільки викликало національні емоції, що зрозуміти може лише той, хто знаходиться далеко від рідного дому і для кого таке своєрідне нагадування власних коренів дає позитивний заряд енергії.
Щоб подарувати частинку своєї культури, наші учасники театралізували уривок з україського весілля. А всі знають, що це таке… колорит пісень, костюми, народні забави вразили усіх глядачів. Ніхто не зміг просто встояти, коли лунала наша українська пісня. Годі розповідати, як гості і собі танцювали нашу національну полечку.
Ось так, випадково, а можливо і ні (бо якась таки закономірність у світі існує) пройшли мої вихідні дні у сонячному місті Салерно. Буду тримати наших читачів завжди у курсі моїх маленьких пригод. До швидкої зустрічі.
Ваша,
Оксана ЗЛОТКО
