Marianna Soronevych
Розмова про Товариство Святої Софії у Римі з о. Адріаном Цькуєм
– Нашу розмову про Товариство Святої Софії розпочнемо з певного історичного бек-граунду, а тому проситиму вас, отче, розповісти, коли і на яких засадах виникло товариство.
– Товариство Святої Софії заснував Патріарх Йосиф Сліпий у 1970 році на підставі державних і церковних законів. Воно є юридично визнаним як Італійською державою, так і Римським Вікаріатом. Товариство має кілька філій у світі, а в Римі називається «Релігійне Товариство Українців Католиків «Свята Софія». Мусимо пам’ятати, що діялося в нашій Церкві у тих роках: був звільнений з ув’язнення і приїхав із Сибіру до Риму Патріарх Йосиф. Правдоподібно, що Кир Йосиф ніколи не планував переїжджати у Рим, бо бажав жити й працювати в Україні. Але умовою звільнення із заслання було його подальше проживання за межами України. Враховуючи тогочасну надто непевну і хитку ситуацію нашої Церкви, Кир Йосиф, щоб сконсолідувати вірних та ієрархію, творить структури у Римі. Так, на вулиці Бочеа почалася будова Собору Св. Софії, символу вільної Церкви не лишень для українців у діаспорі, але й для світової громадськості. Всі були захоплені Патріархом, його життям і діяльністю. В середовищі української діаспори розпочався процес усвідомлення своєї ідентичності, незалежності й свободи, а Рим став центром вільної Української Греко-Католицької Церкви.
Далі Кир Йосиф викупив наш теперішній дім на площі Мадонна деі Монті. Це також надзвичайно важливе місце для нас, українців, оскільки цей будинок був подарований для Української Греко-католицької Церкви ще у 17 столітті, і служив місцем проживання прокуратора нашої Церкви перед Римським Апостольським Престолом. Причиною, через яку Кир Йосиф створив Товариство Святої Софії, була, як вже зауважено, консолідація нашої присутності у світі, формування священиків, демонстрація того, що наша Церква є вільною. Зі створенням Товариства розпочалася розмова про українців і Україну у світі, про те, хто ми є, за допомогою культурних, наукових, публіцистичних заходів: видавництво книг, проведення конференцій, організацію релігійних шкіл.
При Соборі Святої Софії є колегія Св. Климентія Папи. Це була семінарія Патріарха Йосифа, не Папська Колегія, яка готувала священиків для праці в Україні на той час, коли наша Церква стане вільною.
– Отче, повернімося до нашого часу. Я б просив вас розповісти про актуальні проблеми Товариства.
Як часто відбуваються ваші зустрічі й що на них вирішується? Які перспективи можете змалювати нашим читачам?
– Раз у рік, зазвичай, у січні або лютому, ми маємо Загальні Збори Товариства. Римська Св. Софія є матірною організацією і має свої філії у Америці, Бельгії, Англії, певним чином – у Німеччині. Сюди з’їжджаються члени Товариства з цих усіх країн. Обговорюємо нашу стратегію на майбутнє, переглядаємо різні фінансові питання, одне слово, вирішуємо проблеми. У Римі маємо три поважні структури: дім на площі Мадонна деі Монті, Собор Святої Софії і колегію при соборі. Це є велике церковне майно, яке слід утримувати, знаходити на це фонди.
Відколи наша Церква стала вільною, то сили зосереджуються на Україну. І це правильно. Але це означає, що ми маємо певні труднощі: будівлі старі, потребують негайного ремонту, а коштів обмаль; приїхало багато заробітчан, і це люди, що потребували і потребують підтримки, а ми не можемо її надати. На Загальних Зборах порушуються серйозні питання, а їх подальшою деталізацією займається Управа Товариства.
Тут також мушу сказати, що жодна Помісна Церква не має того, що мають українці в Римі. Певно, що є тут і польські церкви, і хорватські, й інші, але вони, зазвичай, були подарунками Римських Архиєреїв тим Помісним Церквам. Звичайно, нашій Церкві також допомагає Римський Архиєрей, зокрема, це папські колегії. Але маємо і те, що наша Церква звела тут, у Римі, самотужки, і такого не зробив жоден інший народ. Нам слід пам’ятати, що це є спадщиною усіх українців, які належать до Української Греко-Католицької Церкви, і в особливий спосіб, це спадок для наших вірних, тих, які сьогодні в Італії на праці. Вони можуть користатися у Римі із того, що жодна інша країна не має. Це завдяки старанням Патріарха Йосифа і людей із діаспори, які прагнули, щоб наша Церква, коли отримає свободу, була готовою до праці.
І я закликаю наших вірних опікуватися цими святинями! Пам’ятаймо, що Собор Святої Софії був збудований майже 40 років тому і, очевидно, час подбати за будівлю. Наприклад, через купол вже тече вода. Ми знаємо, що споруда дорогоцінна, бо в середині оздоблена мозаїкою високопрофесійної роботи. Вона є пам’яткою культури не лише для нас, але і для Риму, оскільки тут нема жодної подібної церкви.
– Отче Адріан, чи можна було б охочим спричинитися до розвитку св. Софії і допомагати Церкві увійти до вашого Товариства?
– Членство у Товаристві св. Софії залежить від Управи, оскільки вона має обов’язок знаходити і вибирати майбутніх кандидатів. Тут мусимо дбати, щоб продовжувався дух і мрії Патріарха Йосифа. Він мав конкретні думки й ідеали для нашої Церкви, тому ми прагнемо знаходити людей, які б їх також знали та підтримували. Управа подає кандидатури на розгляд Загальних Зборів, відбувається голосування, і якщо кандидати більшістю голосів проходять, аж тоді робиться їм пропозиція. Якщо вони погоджуються, то приїжджають на наступне засідання. При вступі нема жодних формальностей чи присяги. А допомагати можуть усі, кому доля Церкви не байдужа. Не обов’язково бути формальним членом.
– Що б ви побажали нашим читачам?
– Щоб наші читачі особливо глибоко зрозуміли, що Церква існує для них, а ми стараємось якнайкраще реагувати на їхні потреби. Наприклад, у Святій Софії служать всі богослужіння за тим же календарем, що і в Україні, аби люди могли духом бути із рідними, – це дуже важливо! Є недільна школа, Родинна Світлиця, організовується Свято Матері та проводяться різні заходи підчас року. Це – чудовий простір, у якому наші люди можуть відпочити духовно. Та це лише крапля в морі від того, що можна було б зробити. Тому хочу закликати наших вірних своєю активністю надати життя своїй церкві.
– На завершення хотів би щиро подякувати, вам, отче, за цю розмову, побажати з помноженою силою братись до роботи. Головне, щоб ваша нелегка праця дала успішні плоди.
Інтерв’ю взяв Олег Гриб
