Marianna Soronevych
З 5 квітня 2011 року іноземні консульства в Україні зобов’язані аргументувати відмови у видачі візи, її анулювання чи відміни на спеціальному формулярі, що видається разом з вказівкою на конкретну причину відмови у видачі візи. При цьому, обов’язковою умовою є також зазначення у формулярі процедури оскарження такої відмови.
З 5 квітня 2011 року набирають чинності окремі статті Візового кодексу ЄС (РЕГЛАМЕНТ № 810/2009 ЕВРОПЕЙСКОГО ПАРЛАМЕНТА И СОВЕТА от 13 июля 2009 г., устанавливающий Кoдекс Сообщества о визaх (Визoвый кoдекс)) , які регулюють питання відмови консульств у видачі в’їздної візи до країн-учасниць Шенгенської угоди. Зокрема, набирають чинності положення щодо обов’язкової аргументації відмови консульства у видачі візи, її анулювання чи відміни, а також вводиться спеціальний формуляр, який зобов’язане заповнювати консульство країни з вказівкою на конкретну причину відмови у видачі візи. При цьому, обов’язковою умовою є також зазначення у формулярі процедури оскарження такої відмови.
Як відомо, можливість оскарження рішень про відмову у видачі візи до прийняття Візового кодексу визначалася кожною країною самостійно і як правило зводилася до подачі апеляційного листа з обґрунтуванням причин незгоди та проханням про повторний перегляд візової заяви, хоча укладена між Україною та Європейським Співтовариством Угода про спрощення оформлення віз передбачала аргументацію відмови та можливість її оскарження (проте не давала інформації про порядок та строки такого оскарження). В окремих країнах, зокрема Швеції, Чехії, Латвії, Естонії процедури апеляційного оскарження такої відмови взагалі не існувало. При цьому, конкретні причини відмови до прийняття Візового кодексу були дуже різними і навіть не піддавалися будь-якій класифікації. На сьогодні ж, відмова у видачі візи не є категоричним і остаточним рішенням, оскільки громадянин має право оскаржити дане рішення співробітника консульства. Проте, Візовий кодекс, передбачивши такі умови, надав всім країнам-учасницям строк для приведення свого національного законодавства у відповідність з його вимогами, встановивши відстрочку до 5 квітня 2011 року.
Таким чином, з 5 квітня цього року консульства країн Шенгенської угоди зобов’язані при відмові у видачі візи заповнювати спеціальний формуляр, форма якого затверджена Візовим кодексом. Формуляр складається з вступної, мотивувальної та заключної частин.
У вступній частині вказується найменування консульства чи іншого органу, який прийняв рішення, а також характер прийнятого рішення (відмова у видачі візи, анулювання чи відміна візи).
У мотивувальній частині консульство робить відмітку навпроти графи, яка відповідає підставі відмови/анулювання чи відміни візи. Конкретні підстави зазначені в ст. 32 та 34 Візового кодексу, при цьому їх перелік було розширено. Зокрема, доцільно звернути увагу на випадок, коли особі може бути відмовлено, якщо «особа надає фальсифікованій чи викривлений документ; не надає підтвердження мети та тривалості перебування; або якщо наявні розумні сумніви стосовно справжності наданих особою підтверджуючих документів чи достовірності їх змісту, стосовно надійності наданих особою заяв чи намірів покинути територію держави до дня закінчення дії візи, про видачу якої просить заявник, тощо», при цьому такі підстави є оціночними категоріями, а отже надаватимуть консульствам можливості для відмови лише за суб’єктивною оцінкою самого працівника і цим дещо ускладнить отримання візи. Більше того, Візовий кодекс встановив невиключний перелік документів, які повинен подати заявник для отримання в’їздної візи до країни Шенгенської угоди. Це означає, що консульствам надається право вимагати в заявників додаткові документи, які вони «вважатимуть за потрібне».
У заключній частині формуляру заявнику повідомляється про його право оскаржити прийняте рішення та наводяться посилання на національне законодавство і процедуру оскарження, включаючи інформацію про компетентний орган з розгляду скарги, а також строк на її подання.
Проте основна проблема такого оскарження в тому, що відповідно до ст. 32 Візового кодексу оскарження здійснюється у відповідності з національним законодавством країни, яка відмовила у видачі візи. Так, зокрема, консульство Німеччини зазначає, що відмова у видачі візи оскаржується згідно з німецьким адміністративним правом у строк 1 місяць з дати отримання відмови до Адміністративного суду у Берліні. По законодавству Іспанії апеляційна скарга подається до Верховного Суду Мадрида, строк апеляційного оскарження становить 2 місяці з дати отримання відмови або може бути подана в консульство, яке прийняло таке рішення протягом 1 місяця з дня повідомлення про відмову.
При цьому, важливо врахувати, що апеляція складається по певній юридичній формі, згідно з вимогами країни чи самого консульства. Складена і перекладена апеляція підписується заявником особисто. Таким чином, заявник просто не зможе самостійно правильно оформити таку апеляцію, а змушений буде звертатися до юристів країни, яка прийняла таке рішення. У такому випадку, проблема – знайти юристів в іноземній державі, які зможуть правильно і аргументовано оформити апеляцію, а також знайти кошти на оплату їх послуг, при цьому вкластися у місячний строк подання апеляції.
Серйозною проблемою може стати те, що заявник не встиг оформити апеляцію у встановлений строк, у цьому випадку вона не підлягатиме розгляду. Разом з тим, якщо заявник не оскаржить рішення про відмову у встановлений строк, це тим самим вважатиметься, що він згоден з причинами відмови та аргументацією, наведеною працівником консульства у формулярі. При цьому, всі відмови заносяться до єдиної бази – Візової інформаційної системи. Таким чином, просто змінивши закордонний паспорт, заявник не зможе вирішити проблему, оскільки при наступному зверненні до будь-якого консульства країн – учасниць Угоди Шенген буде інформація про те, що заявнику свого часу відмовили у видачі візи.
Проте, якщо заявник своєчасно підготує всі документи та аргументовані спростування на таку відмову є велика вірогідність прийняття позитивного рішення на користь заявника.
Без сумніву, зобов’язання аргументувати відмову у видачі візи та можливість її оскарження дещо дисциплінує консульства та знизить кількість необґрунтованих та безпідставних відмов. Можливість подачі апеляції на рішення консульства розширює права та можливості заявника щодо захисту своїх прав, проте порядок реалізації права на апеляцію для українського громадянина залишається складним, дорогим та практично недосяжним.
Старший юрист ЮК «Jurimex»
Топорецька З.М.
http://www.epravda.com.ua
