В Україну з тугою й любов’ю прилинули жінки-емігрантки

Шестеро українських жінок-заробітчанок з італійського міста Болоньї збилися на чужині в один поетичний журавлиний ключ і прилинули в Україну цікавою поетичною збіркою — в івано-франківському видавництві «СіМИК» побачила світ книжка «Журавлині ключі», яку я б назвав відбитком жіночої туги й любові…
Якщо, образно кажучи, поетичні рядки «Журавлиних ключів» і народилися в далекій італійській чужині заробітчанства, то «спеленані» і «виколисані» вони, без сумніву, на Прикарпатті. Адже серед авторів, окрім заробітчанок із Кривого Рогу, Донецька і Львова, — і наші землячки: Ольга Струтинська з села Підмихайля Калуського району, Стефанія Ярич — з Великої Тур’ї Долинського району  та Оксана Семотюк — з іллінців на Снятинщині. Окрім цього, редактор збірки Йосип Карпів — знаний краєзнавець з села Клубівців на Тисмениччині, автор передмови та ілюстрацій – журналіст і художник Богдан Пилипів з райцентру Рожнятова, а відповідальна за випуск — співзасновник спільноти колишніх заробітчан Італії «Пієта» міста Івано-Франківська поетеса і публіцист Оксана Пронюк-Кузьма.

Тематична канва збірки загалом типова для поетичної творчості сучасної трудової міграції — Бог, Україна, родина. Та «Журавлині ключі» попри всю свою традиційність вирізняються глибокою ліричністю, взірцями інтимної поезії. Складається враження, що крізь такі поетичні рядки проступає ще один «місток» до повернення в Україну — розмова двох сердець:

Забажаєш — прийду
І збентежу всю ніч.
Спраглі сни
Заколишу вустами.
Забажаєш — і сніг
На щоці хризантем
Поцілунком медовим
Розтане.

…Залишається нам — тим, що в Україні, «дрібничка» — забажати,  жодної миті не миритися з тим, що наші матері, сестри, доньки, кохані — мільйони українських жінок — журавлиною тугою змушені линути на рідну землю