Marianna Soronevych
Цього року в нашій італо-українській сім’ї маємо подвійне свято — католицька і православна Пасха відзначається в один день — 4 квітня!
Тож суботнього вечора ми з чоловіком пішли на службу до православної церкви, де посвятили пасочку і крашанки. А недільним ранком вирушили до Ватикана, де на площі, поблизу Собору Святого Петра, Папа Бенедикт особисто благословив різними мовами (російською й українською теж!) багатотисячну й мультинаціональну громаду віруючих. На великі свята я завжди йду не тільки до нашої, а й до італійської церкви, та не тому, що маю чоловіка-католика, а тому, що ми — християни — маємо одного Бога, однаково віримо в нього, любимо його, незалежно в якому храмі запалюємо свічки — у православному чи католицькому. Ми називаємо Бога «наш Господь», італійці — так само: «nostro Signore». В Італії теж є Великий піст (40 днів перед Великоднем), Вербна неділя, Чистий четвер, Страсна п’ятниця.
Після недільної меси італійці поспішають до святкового столу. На Пасху їм не треба обов’язково збиратися у батьківському гнізді. З цього приводу є приказка: «A Natale con i tuoi, a Pasqua con chi vuoi», що означає: «На Різдво — з рідними, а на Пасху — з ким хочеш». Оскільки мої рідні мешкають далеко, а батьки та брати мого чоловіка Алберто давно померли, ми і Різдво, і Пасху святкуємо разом з друзями. На цьогорічне подвійне свято запросили до нашої домівки два українсько-італійські подружжя. Чоловіки зі змішаних пар вже звикли до нашої кухні, впізнають усі страви «в обличчя», завжди просять додаткову порцію і засипають господиню компліментами. А італійці з італійками, перш ніж відвідати щось новеньке, завжди допитуються, з чого і як це диво приготували, починають потрошку куштувати, потім просять добавку, ще добавку, а наступного разу питають прямо з порогу: «Ти й сьогодні голубці та олів’є приготувала?»
Чим же ми частували наших гостей у Світлу Неділю Великодня? Безумовно, крашанками! Адже це — символ Воскресіння, нового життя, весни. У центрі пасхального столу поставили плетений кошичок з писанками, які я власноруч оздоблюю, — сестра Таня заздалегідь передає мені з Полтави яскраві барвники та різнокольорові плівочки, в які я потім «одягаю» пофарбовані яйця. Таких крашанок виготовляю щонайменше два десятки (маю приємний клопіт!), бо звикла дарувати їх друзям. Мої колеги по роботі (католики!) завжди з нетерпінням чекають «Валентинину Пасху», щоб отримати яскраве яєчко, яке не їдять, а зберігають, наче музейний експонат. Стародавні римляни теж фарбували яйця на Пасху, та цей звичай чомусь тут не прижився, тож прихильники «дольче віта» (солодкого життя) зробили навіть пасхальні яйця солодкими. Ними ласують на десерт, бо вони шоколадні, а за розмірами нагадують динозаврячі — одного такого вистачить, щоб почастувати усіх гостей! Здебільшого, таких «гігантів» дарують дітям, бо за тоненькою коричневою шкаралупою на них чекає сюрприз — іграшка. Оскільки ми, дорослі, теж охочі до подарунків, італійці подбали і про нас. Якщо ви не хочете дарувати рідним «кота у мішку», захованого у звичайному фабричному «кіндері», вирушайте до пастічерії (кондитерської). Тут можна замовити вишукано оздоблене яйце, всередину якого кондитер покладе приготований вами заздалегідь подарунок (навіть годинник чи перстень). Чим вам не справжнє «золоте яєчко»?
Які ж святкові страви я приготувала цьогоріч? Холодні закуски запропонувала наші — оселедець під шубою, салат олів’є, салат з крабових палочок, печінковий торт. Для мене це ностальгія за нашими «полянами», а для італійців — диковинка, яка завжди сприймається на «ура». Перша страва — традиційна італійська лазанья (запіканка з тонесеньких коржів тіста, кожен з яких змащений м’ясним рагу і присипаний сиром пармезан). На друге — приготуємо шматочки м’яса ягнятка, запечені на грилі чи у духовці з картоплею. А на десерт куштували нашу пасочку, яку я спекла сама (за бажанням, можна купити вже готову, в українському продуктовому магазині, в нас у Римі їх аж 5!). Звичайно ж, почастували гостей ще й італійською національною випічкою — «Коломбою» (кекс з ізюмом та цукатами у формі голуба — символа миру).
У понеділок, після Великодня, Італія святкує Паскветту (маленьку Пасху). Зазвичай, у цей день усі вирушають на пікнік або прямо на подвір’ї запікають барбекю чи рибу. Видалась сонячна днина, і ми теж із задоволенням відпочили на природі.
А за тиждень, у Поминальний понеділок, будемо поминати моїх померлих родичів, а чоловікових рідних — 1 листопада (за італійськими традиціями, День мертвих). Ось приблизно так відзначають свята в українсько-італійських сім’ях, в яких переплелися не тільки долі, а й культури, традиції і звичаї.
Користуючись нагодою, хочу привітати усіх полтавців, моїх рідних і друзів зі Святом Світлого Христового Воскресіння! Нехай Бог вам допомагає у всіх ваших починаннях! Будьте здорові і щасливі! До зустрічі у Полтаві!
Валентина Виноградова,
http://www.vechirka.pl.ua
