Marianna Soronevych
У вербну у Флоренції в залі при греко-католицькій церкві святого Архистратига Михаїла вчергове розписувалися писанки.
Як не дивно, але все розпочалося з італійської асоціації “ARCO”, що проявила інтерес до українських Різдвяних та Великодніх традицій і описала їх в своєму календарі за 2010 рік. Особливо їх зацікавили писанки, тому було вирішено навчити писати їх італійських дітей. Здебільшого, діти робили крапанки. Бажаючих долучитися до процесу було так багато, що яєць на всіх не вистачило і довелось докуповувати. Справжні українські писанки з цієї нагоди отримав і мер міста Скандіччі та й до сьогодні їх десятками роздаровуємо знайомим італійцям на згадку про Воскресіння Христове.
Після такого вдалого початку, придбавши писачки та решту допоміжного матеріалу, перед Великоднем східного обряду вирішили збирати для розписування писанок й українську громаду Флоренції.
На заклик прийшли навіть люди що ніколи писачка в руках не тримали… Тремтливими руками виводяться воскові лінії. Яйце почергово купається в різних фарбах, а потім пройде через очищувальне полум’я свічки, щоб звільнитись від воскової одежини. Аж так народжується писанка…
– Тепер я знаю, що писанка потребує багато праці та терпіння,- каже Богданна Мельник.
А Марія Брит згадує: «Великодну суботу мама казала: “Ану, дівчата, йдемо писанки писати, в кого краща вийде.” – Але робили ми це в простий спосіб – загостреним сірником та воском, а потім варили у лушпинні. І тільки в Італія я спробувала справжній писачок, ним значно зручніше. Мій син Арсен понамальовував на писанках улюблених звірів.»
– А я немов на Україні побувала,- усміхається Оксана Чопик,- відчула дух свята, чогось рідного, що нам тут так бракує. Згадала своїх донечок.
– Як приїду додому, зберу онуків і буду з ними писанки писати. Їх у мене аж дев’ять,- задумала собі Марія Квітень.
День минав. Порозбиравши писанки та писачки, розходилися люди. Але відчуття чогось прекрасного, вічного, доброго залишилося.
Надія СЕМЕГЕН,
Флоренція
