Marianna Soronevych
Normal 0 14 false false false IT X-NONE X-NONE
Талант – неначе джерело засипане піском, обов’язково проб’ється назовні. Так б’є ключем в Італії творчість художниці та письменниці Марії Гайдай.
– Як Вам вдається займатися творчою роботою в умовах імміграції?
– Якщо людина народилася з Божою іскрою в душі, то вона житиме і працюватиме з нею за будь яких життєвих обставин, бо це внутрішня потреба, яка підштовхує шукати час, можливості і засоби здійснити свої творчі задуми. Мабуть, не можу бути типовим прикладом для наслідування, бо по природі своїй я трудоголік: більше працюю – краще себе почуваю. А такий життєвий ритм не всі витримують. Не хочу щоб у читача склалося хибне враження ніби я мою якісь особливі умови для творчості, відмінні від переважної більшості українських трудових мігрантів. За десять років мого «італійського» досвіду доводилося виконувати дуже тяжкі, фізично виснажливі роботи. Були роки адоптації коли зовсім не брала пензля до рук. Але бажання самовираження в улюбленій творчій роботі не полишало мене ніколи. Я за освітою художник-майстер. Працюю у техніці розпису по шовку – батік. Шовк тканина надзвичайно жіночна, делікатна. Досить злегка торкнутися до неї пензлем вмоченим у барвники, як шовк відповідає співпрацею. Кольори розтікаються по поверхні, закручуючись у барвистий вихор, що поглинає мене з головою. Працюю з радістю і задоволенням.
– Що спонукає Вас до написання оповідань та публіцистичних статей?
– Чим більше хочеш сказати світові, тим менше говориш… Так визріло бажання взятися до пера. Інколи з прикрістю читаю деякі легковажно написані статті, що стосуються проблеми трудової міграції українців. Запобігти викривленням формування громадської думки з цього приводу можна лише одним шляхом – писати на противагу. Писати про людські долі, стосунки, вчинки, почуття, писати правду очевидця, адже за кожною цифрою статистики стоять живі люди.
– Що для Вас національна свідомість?
– Де б ми не були, ми залишаємося українцями. У кожного з нас склалися особисті життєві обставини, що змусили, або заохотили іммігрувати. Ми покинули кордони держави Україна, тимчасово чи назавжди, але Батьківщина Україна з нами допоки ми живі. Україна там, де ми! І це не плаксива ностальгія, а саме справжня любов і повага до свого національного коріння, що сприяє поширенню української культури у світі. Завдяки зусиллям ентузіастів у місті Варезе, де я зараз працюю, сформувався гурт любителів української культури «Краяни». Багато енергії і часу віддаю на творчий розвиток цього гурту. Національна свідомість проявляється не в галасі про любов, а в конкретних великих чи малих справах на користь нації до якої ти належиш.
– Ви вважаєте себе інтегрованою в Європейське суспільство?
– Так, почуваюся часткою цього суспільства. Я досить добре володію італійською мовою, знаю традиції цього народу, впевнено орієнтуюся у всіх життєвих ситуаціях і врешті люблю цю землю, хоча ніколи не відокремлюю себе від моєї Батьківщини і мрію про можливість жити і працювати в Україні.
– Чи почуваєте Ви себе успішною жінкою?
– Успішною жінкою? Ні, але соціально помітною так, почуваюся. Я небайдужа до світу і світ віддячує мені небайдужістю до мене. Незважаючи на все, що довелося пережити, почуваюся щасливою, бо забезпечила собі можливість реалізуватися професійно, бо маю здорових, чуйних, розумних, цілеспрямованих дітей, а життєві випробування додали мені оптимізму і впевненості, що усе в житті можна подолати з вірою, наполегливістю, любов’ю і силою духу.
Біографічна довідка:
Марія Гайдай, член Національної Спілки народного мистецтва України
Неодноразовий учасник фестивалів української культури «Гілка калини», м. Рим
Учасник фестивалю імміграції «Кастеллі ді паче», Сан Анжело деі Ломбарді (АВ)
Учасник виставки-конкурсу «Жіночі відтінки», галерея Альфонсо Грассі, Солофра (АВ)
Демонструвала свої роботи в м.м. Салерно, Неаполі, Пагані (СА), Луїно (ВА).
Провела персональні виставки в м. Авелліно, м. Варезе.
Численні роботи знаходяться в приватних колекціях любителів мистецтва.
