Почуватися чужинцем у рідній країні

Використання почуття провини і співчуття – ця маніпуляція стара, як світ. Але, як і сотні років тому, працює безвідмовно, особливо якщо людина не має власних переконань, а просто йде собі куди вітер дме. Бездумні, безвольні, такі особи – просто манна небесна для тих, чиє завдання – не дати здійснитися Україні.

 

Нетолерантно і агресивно вони наполягають на толерантності щодо себе. Зі злістю і зневагою говорячи про українську мову і тих, хто нею розмовляє і захищає, тобто нас із вами, вони вимагають доброго ставлення і поваги до себе. Підміняють поняття, перекручують факти, і ось вже вони – єдині, хто в цій країні робить щось корисне і важливе, а всі ми – тролі, боти й ледацюги, яким нема чим більше займатися, окрім заважати “хорошим людям”, “настаящім украінцам”.

 “Чого ж ви злі такі?”, – питають вони, хто вкладає сили, гроші, енергію у знищення української мови, а з нею і справжньої, єдино можливої України. І людина вже на гачку. “Я ж не зла, – думає вона, – я ж хороша людина”, – і починає ревно захищати маніпулятора, часто йдучи навіть проти своїх.

 

Та й правда, що це ми зі своєю мовою причепилися, людина ж хороша? І не промайне думка, що хороша людина не стане зневажати мову країни, яку називає своїм домом, не буде насміхатися над нею, паплюжити її, витісняти її з усіх сфер життя задля власного комфорту.

 

Вони нікуди не поїдуть, Тамбов, Рязань, Іваново їм не потрібні. Вони сидітимуть тут і будуть далі послідовно, цілеспрямовано й безкомпромісно протискати потрібні закони, постанови, укази, доки отримають другу державну мову. Але ж ми знаємо, яка насправді доля чекає на будь-яку іншу мову, якій не пощастило перехрестити стежки з агресивною російською, якщо навіть ті, для кого вона рідна, не стануть на її захист. Вимирання. Часто разом із носіями.

 

У гіршому випадку вас знищать, у кращому – зламають або перетворять на раба. І тоді ночами ви будете збиратися на конспіративних квартирах і таємно, пошепки, з ностальгією говорити рідною мовою, якої не вберегли, з найбільш відважними однодумцями, а вдень витискати з себе підлабузницьку посмішку у спілкуванні з “хазяями країни”. Або й взагалі відхреститеся від мови й перетворитеся на ще одну порожню оболонку в людській подобі.

 

Звісно, історично склалося так, що в кожного з нас є російськомовні рідні й друзі. Якщо українська мова не лише на словах, а в реальному вжитку стане єдиною державною, а її знання і використання – обов’язковим принаймні у суспільній і професійній сферах, їм доведеться адаптуватися і змінити щось у своєму житті. Але чому це турбує вас більше, ніж те, що зараз ВАМ доводиться пристосовуватися, принижуватися, і всюди, на кожному кроці, почуватися чужинцем у рідній країні? Чому їхній дискомфорт ви відчуваєте сильніше, ніж свій?!

 

Так, ці люди не ходять вулицями наших мирних, далеких від війни міст із ножами й автоматами, на них не висять таблички “Ненавиджу Україну”, їхня агресія зовсім іншого типу: вони тонко, на емоційному рівні змушують вас нищити свою мову власними силами. Кожного разу, коли ви в розмові “з ввічливості” переходите на російську, вони перемагають. Кожного разу, коли ви соромитеся “на людях” говорити українською, а робите з неї “кухонну мову”, вони святкують. Кожного разу, коли ви своїми власними руками вподобаєте і поширите “важливий” текст російською мовою, вони розуміють, що їхня тактика маніпуляцій працює, і продовжують з іще більшим завзяттям. Тут можна навести ще безліч прикладів. Часто – невеличких дрібниць, які робляться “на автоматі”, але які, тим не менше, якраз і створюють благодатний ґрунт для російської мовної агресії.

 

І якщо зараз ви не схаменетесь – не прикусите язика, якщо автоматично захотілось запопадливо перейти на мову нахабнішого співрозмовника, не почнете вживати української в усіх життєвих ситуаціях, поступово виправляючи помилки і збільшуючи словниковий запас, не пошукаєте схожої інформації українською мовою, то й незчуєтеся, як тут, на нашій землі виникне друге московське одоробло, в якому ні вам, ні вашим дітям не буде місця. Маніпулятори, які зараз ховаються за масками жертв, всі ті, кого «прітєсняют», не цінують і несправедливо ображають “злі хохли”, покажуть своє справжнє обличчя, і будьте певні, воно вам не сподобається. Тільки тоді буде вже пізно.

 Увага! Повне чи часткове використання матеріалів нашого сайту дозволено лише за письмової згоди редакції.

 ______________________________________________

 

Слідкуйте за найцікавішими новинами Української газети у Facebook.