Marianna Soronevych
Городенківці Ірина та Василь мешкають в Італії вже десять років. Спочатку, втративши роботу, поїхала дружина.
Там найнялася доглядальницею до середніх статків родини. Коли ж і чоловік залишився без заробітків, подався в Італію. Працює електриком, плиточником, провадить ремонти у квартирах. Винаймають житло. Ірина тепер на вільних хлібах. Прибирає в родинах. На прохання розповісти про життя звичайних італійців наша краяна радо відгукнулася, з умовою не називати свого прізвища:
— Мої роботодавці, Маура і Джак, працюють у банку, взяли в кредит двоповерхову квартиру, з відстрочкою на тридцять років. Мають по два автомобілі та скутери. Дев’ятнадцятилітня дочка господарів щойно стала студенткою медуніверситету, навчання платне. Якщо ж успішно завершить перший курс, має шанс отримувати далі безкоштовну освіту. Молодша, сімнадцятилітня школярка, торік на канікулах їздила з класом до США, минулого літа — до Греції на екскурсію, незабаром збирається до Чехії, яка взимку набирає популярності в італійців.
Підручники купують за власні кошти, але наприкінці навчального року держава частково компенсує витрати, залежно від соціального рівня родини. Цікаво, що практично всі італійці щороку в травні декларують свої доходи. Якщо виявиться, що сукупний дохід був нижчим від восьми тисяч євро, то отримують допомогу як малозабезпечені. Таке ж правило поширюється й на легальних заробітчан. Скажімо, я зараз теж чекаю на допомогу від держави. Це відчувається ще й у тому, що на придбаний за сто євро телевізор мені повернуть, залежно від моїх доходів, третину. Те ж стосується страховки на скутер, придбання порохотяга тощо. А ось моя сестра вже має дохід вищий від середньоіталійського, то вона сплачує податки поповній.
Люди тут живуть заможно, до іноземців ставляться нарівні. Моя подружка має важку хворобу — червоний вовчок. На батьківщині би вже двадцять разів померла, бо недуга важко лікується. А тут її забезпечують всіма необхідними медикаментами, за потреби госпіталізують. Наша співвітчизниця отримує мінімальну пенсію в розмірі чотириста євро та ще й працює. А ось недавно був випадок, коли автоперевізник, привізши передачі нашим заробітчанам, відчув себе зле, заболіло серце.
За три хвилини прибула на виклик бригада швидкої допомоги. Обстежили в лікарні, надали допомогу й не взяли за це ні копійки. Загальна медицина тут безплатна. А от довелося звернутися з приводу грибкового захворювання. Тоді платиш якийсь невеликий відсоток від кошторису, як нема доходів, то й повертають і це. Значно дешевші, порівняно з українцями, тут і товари першої необхідності. Система знижок поширюється на продукти, одяг та взуття, парфумерію,предмети гігієни, техніку, меблі тощо. Ось лише останні наші покупки. Кілограм цукерок, двохсотграмова пачка вершкового масла — євро, літр біомолока — 1,43, а такого, що довше зберігається, тобто з консервантами — 48 центів. Щотижня, з четверга до неділі, діє скидки на товари. Скажімо, чотири літри біомолока за ціною 5,94 євро придбали з 39-ю знижкою. Кілограм макаронів —69 центів. Добротні черевики — 24,9 євро (їх можу заробити за годину). Набір із чотирьох каструль — тридцять євро. Кілограм винограду — 1,79 євро, апельсинів — 1,29, ковбаси салямі, твердого сира — 9,95, свинного м’яса — 4,9, плитка шоколаду — 89 центів, пляшка доброго вина — 3,29. Святковий різдвяний набір — від 19,9 до 49 євро. Й це при тім, що Роміна, як туристичний центр, вважається ще дорогим містом! Проїзд у міському транспорті, залежно від відстані, —1,2 — 1,5 євро.
Для пенсіонерів безкоштовний. Цікаво, що люди похилого віку багато подорожують, їздять в санаторії. А бідні мають можливість без проблем звернутися до соціальних служб при храмах «Карітас». Там і нагодують, і зодягнуть, і дадуть дах над головою, але тільки на десять діб. Наші заробітчани цим раніше часто користувалися: погуляють так один день, і знову—до «Карітасу» під крило. Й так виживали.
Пані Ірина й далі із захопленням розповідає про італійське життя. Жартує, що нужду в парку, як то в нас прийнято, не справиш: практично кожен куток освітлений. Вулиці і навіть підземні переходи миють спеціальними шампунями. Місто вже почали прикрашати різдвяними атрибутами. Ввічливе обслуговування, дружне ставлення. «Поруч із нами мешкають колишні луганчани, — каже наша краяна, — то ми говоримо до них українською, вони до нас — російською. Жодних непорозумінь на зразок Захід-Схід нема. Нікого це не цікавить. От я запитала думку своїх сусідів щодо митного союзу з Росією, то не вибрала Московію. Бо на власному прикладі переконалася про переваги життя в Євросоюзі.
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ
