Інтеграція. Вірш Оксани Навроцької-Маценько

Чужий сміх будить мене вранці,
Чужа розмова за обідом.
Мене годують чужим хлібом,
І навіть вода чужа у склянці.

Тут всі чужі – ніхто не заговорить,
І я мовчу, набравши в рот води.
Кинула б усе, якби не Ти.
Та й ти не розумієш мою сповідь.

Тут всюди посмішки, розмови про погоду.
І час од часу сміх на мій акцент.
Мої мрії розбиваються вщент,
Та очі промовляють: “згода”.

Згода на вбивство мови,
Згода на вбивство душі.
Серце стиснули кліщі.
Ось така офіра любови…

І знову вранці сміх чужий,
Чужа розмова за обідом.
Я вже смакую чужим хлібом
І чую інший голос – свій.

Оксана Навроцька-Маценько