Чим вона краща?

Скрегіт ключа у замку пролунав якось зловісно. Здається, що цілий під’їзд здригнувся від звуку ось цих чотирьох обертів проти годинникової стрілки. Так, Франческа, ось уже кілька місяців у твоєму житті усе йде проти годинникової стрілки. Відколи з’явилася ВОНА…

Ти відкриваєш двері, заходиш у квартиру, у твою порожню квартиру. Недбало кидаєш в’язку ключів на диван, туди ж летить і букет троянд, подарований колегами по роботі на день народження. У пам’яті промайнули улесливі обличчя твоїх співробітників, завчені фрази побажань, недбалі аплодисменти. Також згадався і минулорічний день народження, ти святкувала його з Лоренцо, тоді ще ТВОЇМ Лоренцо… Знімаєш сумочку з плеча, роззуваєшся, прихиляєшся до стіни і потім, охопивши обличчя руками, втомлено зповзаєш вниз на підлогу. Звідкись глибоко з грудей виривається величезною хвилею образа разом із болем та розчаруванням. Твої плечі здригаються від беззвучного плачу. Так плаче зраджена жінка… Як ти йому вірила!!! Здавалося, що казка про принца на білому коні стала реальністю – вродливий, такий романтичний, чуйний, дбайливий і розумний Лоренцо став невід’ємною частиною тебе, наповнив життя щастям та коханням. Та раптом з’явилася ВОНА… Так, ця ненависна тобі дівчина з невідомої України! Здається,ї ї звати Ірина (Лоренцо якось проговорився). Ірина, він називає її Іра.”Ira” – це італійською”гнів”, “злість”, “лють”. Ти можеш перечислити ще з десяток синонімів до її дивного імені. Вчора ти шукала на карті Україну, тримаючи в одній руці вже третій повний келих вина, а у другій – ніж. На підлозі кошеня Джіджі гралося клаптиками твоєї з Лоренцо фотографії, роздертої на сотні шматків. Маленька котяча лапка штовхала якраз той клапоть де вгадувалися залишки білозубої усмішки твого коханого. Ще кілька місяців тому він був твоїм…

Знайшовши на мапі Україну, ти з усієї люті встромляєш ніж у самий центр її контурів. Спорожнивши келих, вголос читаєш по складах назву міста, у яке ти поцілила:”Cher-ka-sy”. Можливо, це якраз і місто, з якого приїхала розлучниця. Очі знову заливають сльози, від розпачу ти змітаєш усе зі столу і знову гірко ридаєш, клянучи долю та цю українську повію. А як же інакше її назвати! Напевно, вона висока блондинка, на яких так ласі італійські мужчини; красива, як переважна більшість її землячок. Приїхала сюди заробити грошей (у який спосіб – це неважливо) і, можливо, не зупиниться ні перед чим щоб досягти своєї мети.

Франческа, видно щось у цій дівчині є особливе, якщо змогла закохати у себе Лоренцо; таке, чого немає у тебе. Ти витираєш сльози, заходиш у ванну кімнату, відкриваєш кран з холодною водою та довго вмиваєшся. Льодяна вода освіжує, повертає здатність мислити. Витираючи обличчя, дивишся на себе у дзеркало. Так, ти надзвичайно вродлива жінка. Прекрасні карі очі, довге хвилясте волосся кольору воронячого крила, ніжні пухкі губи, струнке молоде тіло. “Чим вона краща?” – вже вкотре задаєш сама собі це питання. На очі знову напливає туман, вже не бачиш більше свого віддзеркалення, знову даєш волю сльозам. Скільки ти їх виплакала за ці місяці? Річку, море, океан? Та чи варта? Адже Лоренцо тобі зрадив з цією українкою; це означає що він не був власне тією людиною, з якою можна було б прожити у щасливому шлюбі все життя! Ця думка трохи тебе заспокоює, вимикаєш світло, береш на руки кошеня, пригортаєш та ніжно цілуєш його. “Джіджі, маленьке пухнасте створіння, ти єдиний хто мене ніколи не зрадить!” – говориш і… посміхаєшся. Вперше за всі ці місяці.

“Чим вона краща?” Хто зможе дати відповідь на це запитання? Я завжди схилявся перед нашими жінками – вірними подругами, коханими дружинами, рідними мамами, невтомними трудівницями. Кладучи на чашу терезів своє здоров’я, сімейне життя, відмовляючи собі у всьому, українські жінки їдуть світ за очі, погоджуються на будь-які умови праці тільки б допомогти дітям чи близьким, покращити їхнє матеріальне становище, навіть і якщо рідко хто за це дякує. Нажаль, ще є інша категорія наших співвітчизниць. Та, яка зробила так боляче Франчесці. “Не суди і несудимий будеш” – написано у Біблії. Залишимо Всевишньому судити хто правий і хто винен. Просто інколи стає соромно. Згадаймо приказку: “На чужому нещасті щастя не побудуєш”. Це народна мудрість, відшліфована віками та обставинами. Мудрість існує для того щоб і мудрі, і немудрі, її читали та робили висновки. Правильні висновки…

Володимир АНГЕЛ