Marianna Soronevych
Як ви, певно, здогадалися, ітиметься про найпатріотичнішу освіту – україністику.
Здобути її можна в десятках українських університетів, що, певна річ, мають власну шкалу патріотичності.
Тут кожен знайде спільні риси із власним закладом. А дехто, може, і впізнає…
Факультети української й іноземної філології та мистецтвознавства зазвичай очолює жінка, роль якої в усіх прошарках сучасного українського суспільства навдивовижу зросла. І, віддаючи їй належне, назвемо нашу умовну героїню – пані деканесою.
Затуркана кримінальними вітрами степової Донеччини чи праісторією ще не до кінця розораних курганів Дніпропетровщини, дзвінка, струнка та прозора молодиця здобуває освіту української філологині та вирішує деінде долати дисертаційно-наукові обрії із – сказитися! – вибуховою темою: “Підмет і присудок у світлі граматики”.
Вищеописані східні краї, до слова, ощасливили Україну не лише співучим птахом Солов’яненком або прапороносцем Гончарем, за яким поки що майбутня пані деканеса побиватиметься горлицею, слізно виголошуючи літературні промови, але й вельми відомими в народі героями чорно-білого сьогодення.
Із часом нашій героїні якимось чином вдається осідлати факультет, стати проффесоркою, нап’яливши на себе купу грубопомолотої шерсті з каптуром.
Вихована в епосі казання одного та робіння іншого, пані деканеса, вона ж «зоря вечірняя зійди над горою» щонайщирішим робом – усміхненими очима вітає вас, учорашніх абітурієнтів і сьогоднішніх свіжоспечених першокурсників, щедро посипаних родзинками батьківської турботи.
От-от перша сесія. Для майбутнього абітурієнта вона теж неминуча. Проте спершу він має сільодиною потовктися в набитій кімнаті гуртожитку, позаяк тамтешня дербилизнута ґаздиня прихистила в нім два десятка підстаркуватих бровастих будівельників.
Отож, перша сесія.
Вона, щоб ти, абітурієнте, – знав, дозволяє деканесі, яка саме провокує силу тертя своїх моцних долонь, прощупати, хто “дає”, хто “не дає”, а кого треба остерігатися через демократичного ротяки і чорного в ньому із сходинками піднебіння. Той, запевняю, хто один раз “дасть”, “даватиме” до кінця.
А їй цього й треба. Непоодинокі родичі та прихвосні панянки деканеси теж щонайактивніше задіяні у вищевказаному закладі освіти. Вона б і кота влаштувала, випала б лишень нагода.
Кмітлива пані деканеса заварила собі таку систему: студент(ка) у “лояльного” викладача не складає екзамен; той відсилає бідолаху до деканеси, де обговорюється ціна оцінки.
Деякі прихвосні, котрі, власне, “спеціалізуються” на українській морфології, історичній граматиці української мови, зарубіжній культурі, творчості Транквіліона Ставровецького чи – особливо! – Лесі Українки, і без зайвого втручання деканеси вирішують кількість делікатних нуликів на грошовому папірцеві.
Фахівчиня ж із зарубіжної культури вдовольняється виключно зарубіжними цінами.
Столичні та іноземні делегації пані деканеса зустрічає прикрита фіговим листком вишитого українського рушника. Кролик зовні, гадюка всередині, вона годинами ладна клекотати й виблискувати палким українським материнством.
На державні іспити чи дипломні роботи пані деканеса разом із хунтою покладає особливі надії: соки ллються Дніпром, солодощі тарабанять градом, квітів – як на поминках, а конверти з незаяложеними купюрами, сумлінно зібрані старостами груп, пороздували свої наїдені щоки.
Педзбіговисько раде. Раді й студенти, що здихалися педзбіговиська.
Любий абітурієнте, немає в пані деканеси любові до українського слова! Наука в неї – здуріла тітка, а об’єктивна історична думка – політична бранка. Не шукай біля неї ані людських чеснот, ані гордості сумлінного академіка. Стара ґенерація освітян давно пішла…
Факультет же хабарознавства оголошує набір студентів за спеціяльностями…
А. Головко
