Marianna Soronevych
…У цей день була сама не своя…Якесь передчуття переслідувало з самого ранку, стан був роздратований і водночас – пригнічений…
– Поїду кудись,щоб розвіятися і заспокоїтися,- подумала,сідаючи у новенького, маленького “Нісана”, придбаного кілька місяців тому. Ось воно омріяне авто !!! Змушена була на чужині гарувати, відмовляти собі у багатьох речах, не досипаючи не раз, навіть незважала на болячки, що переслідували час від часу від такого життя. Але мала мету – заробити на автомобіль…
Він заперечував щодо поїздки на заробітки, умовляв не робити цього кроку, наводив досить сумні приклади,чим це у багатьох сім”ях завершувалося…
Не почула ! Не прислухалася! Гору взяла жорстока впертість. Поїхала… З образою в душі. А щоби не докучав докорами – заблокувала його телефонний номер.
…Минуло чимала років і ось я повернулася. Вже вдома…
Рушила чомусь у напрямку парку, що знаходився неподалік. І лише встигла вийти з автообіля, зробити кілька кроків, як пригадався один вечір, проведений з ним разом. У тому ж самому парку.
Був початок грудня
…В той вечір сипало густим, лапатим снігом. Біла ковдра сягала майже до колін… Довкола-ні душі…Стояла густа тиша. Лише під ногами поскрипував сніг. Двоє йшли щасливо про щось щебечучи і невідомість, куди ж вийдуть, зовсім не лякала… Скоріше, навпаки. Азарт ніби підштовхував, додавав сил
Зустріли двох закоханих, яким теж у цей вечір не сиділося вдома… Раділи у той вечір,як малі діти. Один одному… На цілому світі були лише їх двоє… І світ для них був затісний… Добирали одне одному найкращі, найсолодші слова і від того морозне повітря ніби теплішало, ставало затишніше,хотілося обняти небо…
Пригадала…
І раптом, як струмом вдарило… По зустрічній стежці йшов він. Теж побачив і обоє стали, як вкопані…Таке заціпеніння тривало кілька секунд і побачила, як повільно рушив.
Губи беззвучно шепотіли, як у німому кіно.
-Зупинись ! Чуєш !!! Повернися!
Не почув. Бо і не міг почути, бо не гукнула… А відстань була ж коротшою однієї маленької сльозинки… Вона розуміла, що у свій час образила, принизила, зрадила його, нанесла глибоку душевну рану, розтоптала спільне життя…
…Поїхала на чужину зароляти ті кляті гроші. Там був блиск, який зачаровував, але ж він був чужим. Підсвідомо розуміла це. Чужою була і вона у тому яскравому,блискучому світі. Все там було не її, крім нестерпної, принизливої роботи…
Стояла, дивилася вслід і чекала,що зупиниться. А він , дещо зсутулившись, ніби йшов під непосильним тягарем, повільно віддалявся… Зникав за поворотом…
Чуда не сталося, він не зупинився. Продовжувала стояти, як вкопана…
Під”їхав автобус. Зробила кілька кроків до омріяного автомобіля, що стояв неподалік і раптово змінила рішення, рушила до автобуса. Омріяне авто залишилося, як сирота, як гірке розчарування зробленого вибору багато років тому…
Чому раніше не оглянулася..???Чому???
… Порожнеча не відпускає і досі …
Володимир Голик, Авеліно, 2022рік
Найважливіші новини для українців в Італії у соцмережах Facebook, Instagram і Телеграм.
