Погляд у минуле

Беззаперечно – будь-що ліпше бачиться на відстані. Маю на увазі історію, українську історію. Живучи в Італії кілька років, я збагнула, що моє зацікавлення цим питанням не зникає, а навпаки…. Правда, інтерес набув іншого ракурсу, виникла гостра потреба зрозуміти: «Хто ми – українці»?

Зрозуміти, в першу чергу, для себе, а також для того, щоб пояснити, розповісти і донести це світові, насамперед – італійцям. Важливо знати наші корені, культуру, мову, традиції, ментальність. Важливо для усвідомлення своєї ідентичності, яка є точкою відліку для будь-якого руху, зокрема національного. Україна наразі перебуває на етапі становлення як держави, з усіма пов’язаними з цим проблемами – соціальними, економічними та політичними кризами. Тому особливо зараз важливо, щоб кожен українець усвідомив свою роль у формуванні держави. Вважаю, що саме від нас залежить, якою буде Україна через п’ять, десять, п’ятдесят років. Від нашої любові, старань, витривалості мудрості. Одним з джерел мудрості є саме усвідомлення нашої ідентичності. А для цього потрібно вивчити наше минуле.

Пропоную на сторінках «Української газети» запровадити рубрику, яка б розповідала про історію нашого народу, його корені, які сягають глибини століть. Щодо деяких її сторінок існує багато інтерпретацій та білих плям.

Наша історія не менш цікава, ніж історія Римської імперії! Крім того, переконана, що ми повинні відмовитися від образу «багатостраждальної нації». Не можна заперечувати того, що багато сторінок нашого минулого вмиті кров’ю, але Україна має своїх героїв, свою гордість і славні часи. І те, й інше потрібно знати, але зміцнити акцент на важкому минулому. Дуже влучно висловилась з цього приводу поетеса Оксана Забужко: «Будь – якій ідентичності потрібні позитиви».

Наталія Романовська