Marianna Soronevych
Сьогодні вони поїхали далі…Війна вона така – дарує зустріч і одразу відбирає, видирає кровожерливими кігтями, те, що проросло теплом, добром, рідним українським духом, тут, на чужині.
Тут свій фронт. Жінки…з дітьми, мамами, бабусями, кволими і хворими, розчавленими, і, несподівано, мужніми.
Вона – з чоловіком.
Він зміг перетнути кордон, бо іноземець. Вона ласкаво, тихо і спокійно просить його бути обережнішим за кермом, забувши як сама тиснула на газ через всю Україну, коли на світанку 24-го, почувши вибухи, рвонули з рідного Харкова.
Він – студент-медик, побачивши переляк в очах коханої рішуче сказав: їдьмо, прогуляємося Львовом і повернемося за кілька днів…
Три ночі без сну, дорога, дорога , дорога…
Читайте також: В кінотеатрах Італії виходить комедія “Koзa Ностра” з Ірмою Вітовською у головній ролі
Спершу була Польща, табір для біженців, пошуки роботи, робота і знову дорога, яка довела до Риму
Вони могли одразу летіти до Каїру, де батьки Мухамеда, він єдиний син, були б усім забезпечені. Але їм так не треба. Хочуть все самі. І війна не привід сісти батькам на шию.
Катя – п’ята в багатодітній родині. Мама, сестра, семимісячна племінниця залишилися в окупованому Купянську, десятий день з ними жодного зв’язку…
Сьогодні вранці помітила які синці в неї під очима, але все той же спокійний голос.
…Ми стоїмо на пірсі, з обох боків вирує море, над ним пливе на посадку літак візейру, поряд аеропорт…Я думаю коли ж, коли попливуть мирні літаки на рідну землю, мій квиток повернення на 24-е дійсний…
Читайте також: Моя сім’я була у Маріуполі. Вибралися не усі… Свідчення очевидця
Катя і Мухамед разом намагаються визволити вудку, яку піймав холодний кам’яний пірс. Я – мимоволі, милуюся юною парою, яка виявилася дорослішою за мене, бо щодня втішали, що всі обов’язково повернуться, а життя в рідній Україні буде ще кращим.
Обговорити цю, та інші новини важливі українцям в Італії, можна приєднавшись до групи у Facebook Українці в Італії Разом!
