О, скільки сил забрала ця війна!
А скільки усмішок погасли у чеканні,
Буяє слів блудливих бузина
Й перекриває голос сподівання!
Розверзлась повінь, пуповина днів,
Кровить Майдан в шаленім герці
Погруддя Києва розтяв Хрещатий яр
Щоби зробить прямий масаж на серці.
А, ще не вмерла? Та вона не вмре!
Вона ж з кісток й живої крові!
Вона ж з надії і добра,
Вона ж з терпіння і з любові!
Та де беруться байстрюки?
Хто наплодив й пустив до хати?
Щоб у борні горів Хрещатий яр,
Й ридала знову українська мати?
Спинися, вбивце, там навпроти брат
На барикадах, щоб здолать руїну!
За право, за свободу б’є в набат,
За волю й синьо-жовту Україну!