Marianna Soronevych
Книга оповідок Лесі Олендій Mia Italia, яка побачила світ у видавництві АРС і яку презентували позавчора в книгарні «Є» у Львові, вже має право на існування хоча би тому, що живі враження про чужу країну й чуже середовище інтригуватимуть завжди
Однак наразі — це не просто враження. Це — спроба зіставити, побачити розбіжності та паралелі, а головне вже на віддалі — поглянути на рідну та чужу (а тепер уже ще одну рідну) держави.
«Італія приходить до нас благодатною країною із туристичних путівників, — ділилася враженнями під час представлення книги перший її рецензент, письменниця Оксана Думанська. — І часто-густо цілком іншою — із розповідей заробітчан-українців. Однак це не книга про Італію як таку. Це книга про спільність Італії та Львова, міста, яке (як би пафосно це не звучало) дало Лесі крила. Авторка має талант оповідача (дається взнаки проба власних сил як гіда), читати її справді цікаво. А тому має сенс архітектоніка книги, яка складається з окремих розповідей, як пазли. Відтак перед очима читача постає картина не ілюзорного, а реального життя Європи, до якої так прагнемо, забуваючи, що й там існують свої проблеми».
У минулому львівський журналіст-культуролог (хоча сьогодні авторка вважає журналістику сторінкою, яку вже перегорнула), Леся Олендій, яка рік тому вийшла до Італії заміж, розповідає про нову батьківщину із зацікавленням та пошаною, але без загравання. Зі щирою, а не награною повагою до себе й до України.
І напевно, домінантним у її розповіді є все, що пов’язане зі смаком. Леся смакує не тільки італійські сири, морозиво, розмаїті страви — вона смакує архітектуру, красу природи, особливості людської поведінки. Не маючи сьогодні необхідності у шаленому журналістському темпоритмі життя, вона раптом відкриває для себе особливу привабливість у розмірених спостереженнях за світом. Зрештою, здатність помічати (якою, до речі, чи не всі італійці володіють бездоганно) дозволяє їй відчути життя цілковито по-новому, по-новому його і посмакувати. Як зізнається Леся «Газеті», для неї Італія сьогодні — це не лише смак піци, тірамісу та морозива, а й смак руколи, яку італійці тулять скрізь, де можуть. І мова не лише про руколу як рослину, а руколу як асоціативний образ.
«Хапати життя за комір, — ділиться Леся Олендій у Mia Italia власними переконаннями, — дихати на повні груди, діяти, просуватися уперед, апетитом голодного наповнюватися знаннями, ділитися добром, допомагати хворим дітям чи голодним старцям, творити, цінувати й берегти кожну хвилину перебування й спілкування з тими, кого любимо, намагатися втілити у життя кожну світлу мрію, відліпити свій зад від крісла, тіло від дивана й подорожувати, подорожувати, подорожувати… Байдуже куди. Хоч би до найближчої вершини, замку чи монастиря. А як стане грошей, то й далі — до Адріатики, Альп, на Кіпр, аби наповнитися новими враженнями, спостереженнями. Очиститися від зашкарублості думок, затухлих стереотипів, повсякчас відроджуватися. Мандрівки — книга, що збагачує новими знаннями». А ще, напевно, збагачує оновленим відчуттям внутрішньої молодості та щастям. А про щастя Леся Олендій таки щось знає. «У щастя одне обличчя: воно залежить лише від бажання бути щасливим. Щастя — це вміння радіти життю, яким би воно не було».
Радіти життю авторка книги, присвяченої найріднішим людям — батькам , братові та чоловікові — Леся Олендій уміє.
