Вже стало доброю традицією для українсько-італійської культурної асоціації «Розмай» організовувати благодійні заходи. Щоразу, після своїх музичних шоу, артисти з Неаполя надсилають Волинському обласному спеціалізованому будинку для дітей з ураженнями центральної нервової системи та з порушеннями психіки подарунки і матеріальну допомогу.Основним культурним напрямком діяльності колективу є українська сучасна музика та народні пісні у сучасній обробці. На особливу увагу заслуговують їхні культурні програми : «Як у нас на Україні», «Христос родився! Славімо його!» та «Просили мама й тато до нас на весілля!».
Нещодавно, перебуваючи на Україні, «розмаївці» вирішили особисто познайомитися з вихованцями підшефного їм дитячого будинку й власноруч роздати солодкі сюрпризи. Заклад відвідали президент асоціації Маріо Андреотті, віце-президент Наталія Тарасюк, солістка колективу Анжела Неродик, представники асоціації в Україні Сергій та Лариса Ігнатові.
Під час зустрічі головний лікар спеціалізованого будинку Володимир Алейніков провів закордонним гостям екскурсію закладом. Він розповів, що зараз тут виховується 38 дітей, 30 % із них – діти-інваліди, двоє ВІЛ-інфіковані. Дитячий будинок створений у 1944 році й відтоді через інтернат пройшло близько 7,5 тисяч дітей. Із них хворих діток переважно забирали за кордон. Що ж до матеріальної допомоги, то більшу її частину складають спонсорські внески.
«Я родом із Луцька, – розповідає Наталія Тарасюк, – тому про місцевий дитячий будинок знала сама. Порадившись із колегами, ми вирішили дарувати доходи від нашої діяльності цьому закладу. Як асоціація існуємо лише два роки й стільки ж часу співпрацюємо з будинком дитини. Щоразу, після виступів, надсилаємо подарунки малечі. В Італії державними закладами опікується держава, а оскільки усі ми знаходимося далеко від рідного дому та власних дітей, й добре знаємо, який це біль бути позбавленими спілкування з тими кого любиш, то відчуваємо потребу, більш того, вважаємо своїм обов”язком підтримати цих діток.»
Погоджуюся з думкою Наталії Тарасюк, що заробітчанство, у якісь мірі, це «лакмусовий папірець» для нас як нації. Це перевірка на те чи здатні ми ще на безкорисне добро.
Наталія ІВАНИШИН