Marianna Soronevych
Через підступне вторгнення російських військ на нашу землю, уже традиційний Чемпіонат світу з футболу серед українських діаспорних команд «Україніада» цьогоріч відбувся не в Україні, а в Румунії.
Про перипетії, перші підсумки та майбутнє цих змагань говоримо з Ігорем Бокієм, президентом громадської організації «Нова Українська Хвиля», головою оргкомітету і автором ідеї проведення чемпіонатів світу і Всесвітніх діаспорних спортивних ігор, які носять назву «Україніада».
Після чемпіонату він завітав, до Тернополя, бо вважає, що всі дороги ведуть не до Рима, а до мами…
– Пане Ігоре, попередній чемпіонат світу з футболу та «Україніада» відбувалися в Ірпені та Бучі… Які зараз у вас відчуття при згадці про ці міста?
– Одним словом – трагедія. Я пам’ятаю ці міста відбудованими, європейськими, з чудовими парками, скверами, спортивними майданчиками, з надзвичайно доброзичливими людьми… І коли оприлюднили інформацію про звірства рашистів, у мене просто розривалося серце, а розум не сприймав…
В Ірпені проходили три попередніх чемпіонати світу з футболу, а в Бучі цього року мав відбутися ювілейний, десятий. І все вже було готове.
На початку лютого, завдяки міністру Вадиму Гутцайту, ми отримали фінансування з Міністерства молоді і спорту. До речі, наші змагання – єдиний діаспорний захід у галузі спорту, культури, науки, що фінансується з державного бюджету. 19 команд мали намір взяти участь. І всю цю підготовчу роботу, передчуття футбольного свята розтоптали своїми брудними лаптями мокшанські зайди.
Тому повторюся – серце розривалося… Ми розуміли, що в цій біді конче потрібна наша допомога. З футболістами-діаспорянами зібрали певні кошти і намагалися допомагати просто на рівні звичайних громадян Ірпеня і Бучі, і на рівні волонтерських проєктів для відновлення житла. Бо навіть вставити вікна, двері, відремонтувати дахи напередодні зими – першочергова потреба.
– Маєте підрахунки зібраних коштів?
– 15 травня в Торонто було проведено благодійний матч у рамках кубкової гри Онтарійської футбольної ліги між командами Ukraine United(«Україна об’єднана») та командою польської громади Olimpia. Зібрані кошти відправили у Фонд сприяння ЗСУ.
Також під час турніру з міні-футболу до Дня Незалежності України у Міссіссазі (передмістя Торонто), який відбувся 20 серпня, були зібрані кошти для допомоги пораненим бійцям, закупівлі необхідного обладнання і транспорту для української армії.
Ну, і вже безпосередньо під час чемпіонат світу з футболу серед українських діаспорних команд у Румунії ми теж збирали кошти для Бучі та Ірпеня. Загальна сума з цих трьох заходів склала понад 10 тис. канадських доларів.
Все для фронту, все для перемоги!
– З вашої розмови я зрозумів, що після війни ви б хотіли повернутися в Ірпінь та Бучу і там продовжити діаспорні змагання…
– Так, однозначно. Правда, я особисто не вірю, що це відбудеться найближчих 10-15 років, бо треба і москаля зупинити, і руйнування ж дуже серйозні.
Був, до речі, варіант проведення Чемпіонату світу-2022 в Україні. Але спортсмени з Ізраїлю боялися їхати. І я їх розумію – вони живуть у постійній ситуації перманентної війни, знають, що це таке. Інші остерігалися приїжджати, бо назад їх могли не випустити. Окремі хлопці мають і українське громадянство, і є молодшими за 60 років…
Чесно кажучи, я вже припускав, що цього року чемпіонат не відбудеться. Але потім почали телефонувати з Польщі, Франції, Чехії… Я розповідав їм про труднощі, особливо у грошовому вимірі.
Тоді в мене виникла ідея зателефонувати до останніх чемпіонів – футболістів з повіту Марамуреш у Румунії. Капітан команди Іван Добри звів мене з президентом Союзу українців Румунії, єдиним представником українців у румунському парламенті паном Миколою-Мирославом Петрецьким. Він уважно вислухав і сказав: «Значить, проводимо чемпіонат в Румунії».
– Скільки вам залишалося часу на підготовку?
– У практично двомісячний термін ми зробили неможливе – зібрали вісім команд (представників Румунії з повітів Марамуреш, Тиміш, Караш-Северiні Сучава, представників Угорщини, Ізраїлю та дві команди з Польщі).
Ми жили в чудовому готелі в Бухаресті, мали прекрасне харчування і комфортабельний транспорт (за кожною командою був закріплений автобусів «Неоплан»), змагалися на якісних полях Федерації футболу Румунії.
Окремо хочу відзначити прекрасне суддівство, до якого не мав жодних претензій. Адже контроль арбітражу входив у мої обов’язки як голови оргкомітету… Повторюся, все робилося на найвищому рівні.
Інколи сам дивуюся, що в чужій країні, до якої раніше не мав жодного відношення, вдалося вийти на державний рівень організації чемпіонату і заслужити розуміння від етнічної нації, що ця справа дуже важлива, коли з’їжджаються українські діаспоряни.
– Напевне ж немаленьку роль у тому, аби румуни зрозуміли українців, відіграла якраз війна?
– Румунська українська діаспора фактично несправедливо недооцінена. Ми висловлюємо велику вдячність польському уряду, народові та українській діаспорі в Польщі. Вони першими відкрили кордон, найбільше прийняли українських біженців.
Але я коли подивився статистичні дані, румунська сторона так само не пасла задніх. Повіт Марамуреш фактично є сусідом закарпатського міста Солотвино. І всі, хто втікав од війни зі сторони Солотвино, з Чернівців, через інші переходи, їх зустрічали, розміщували, забезпечували…
– То це перший чемпіонат світу серед діаспорних команд не на території України?
– Так. З одного боку я ним пишаюся, з іншого – було порушено принцип, котрий ми визначили давним-давно, що раз на рік українці діаспори збираються в Україні.
Дай Боже, аби це був останній чемпіонат за її межами. Ми сподіваємося на це і можу твердити, що завдяки авторитету змагань, вже вибудувалася своєрідна черга приймати їх.
Зацікавилися в місті Тростянець на Сумщині (але воно так само зруйноване). Керівники ФК «Верес» пропонують провести чемпіонат у Рівному. Ще рік тому я мав тривалу розмову з мером Трускавця Андрієм Кульчинським. У них є де поселити спортсменів, нагодувати, але, на жаль, нема жодної нормальної спортивної арени. Моя відповідь була простою: будуйте стадіони, тоді ми до вас приїдемо. Там принаймні можна ще підключити сусідній Дрогобич. Тобто, авторитет змагань вже працює сам на себе.
– Тернопіль більше не проявляє ініціативи?
– Тернопіль, на жаль, більше не проявляє, але я все-одно віддаю йому належне, що перших п’ять чемпіонатів ми провели у Файному місті.
Місце проведення майбутнього чемпіонат світу з футболу серед українських діаспорних команд залежатиме від ситуації в Україні. Поки війна триватиме, ми будемо проводити його за кордоном.
– Пане Ігоре, говоримо про перспективи, а ще не підбили підсумки ювілейного, десятогочемпіонату…
– Добре… Чемпіонами (вдруге поспіль) стала команда «Amici» («Друзі»), які представляють філію Союзу українців Румунії з повіту Марамуреш. Вони здолали у фіналі своїх земляків з повіту Тиміш (другі призери).
Бронзові медалі й відповідний кубок отримали дебютанти змагань, футболісти з польського клубу «Діаспора UA» (м. Бидгощ), які виграли з рахунком 3:0 у двобої за третє місце в позаминулорічного переможця ізраїльської команди «Фенікс» (Тель-Авів).
Найкращим воротарем турніру названо Івана Анішоряка (Румунія, Марамуреш), найкращим бомбардиром – Андрія Ратца (Ізраїль), найкращим гравцем – Андрія Левандовича (Польща, Бидгощ).
– Ваша мама відмовляється їхати в Канаду, ви самі написали у фейсбук, що у когось всі дороги ведуть до Риму, а у вас – до мами!
– Справді, і мамі, яка все життя була моїм найкращим другом, вчителем, натхненником, порадником, співрозмовником… Саме мама першою повідомила, що і чемпіонат світу з футболу серед діаспорних команд.
Всесвітні діаспорні спортивні ігри, які носять назву «Україніада», вже запатентовані в Інституті захисту інтелектуальної власності, тобто «Укрпатенті», і на її тернопільську адресу прийшли офіційні свідоцтва про реєстрацію. Тепер ніхто інший не може присвоїти собі цих змагань. Хоча спроби були. І на рівні певних українських державних установ, і на рівні (з дозволу сказати) «діаспорян», які хотіли перехопити ініціативу і привласнити собі вже розкручені змагання. Але з такими я ніколи не мав і не хочу мати нічого спільного, бо Україна має бути в серці, незалежно від того, де ти живеш…
Василь ТОМИН
Обговорити цю, та інші новини важливі українцям в Італії, можна приєднавшись до групи у Facebook Українці в Італії Разом!, або на нашому Telegram-каналі.
