Marianna Soronevych
У неділю, 22 та у четвер, 19 серпня, українці, що проживають у Ріміні, освячували плоди. Святкували Преображення Господнє, або, як звикло казати у народі – Спаса
Незважаючи на пік відпочивального сезону пляжної столиці Італіі, церква Madonna della Scala була вщерть заповненою.З благословення Преосвященного Владики Гліба Лончини, колишнього Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії, а тепер і Преосвященного Владики Діонісія (Ляховича) душпастирем тут призначений о.Андрій Марчук.
Прикро, але факт: заробітчани-українці в місті Ріміні не мають жодного приміщення для недільних або святкових зустрічей. Лавки в парках, стоянки біля бусів, що курсують між Італією та Україною, погодьтеся, не найкраще місце проводження коротких і таких очікуваних вихідних. На жаль, директор рімінського карітасу дон Ренцо та місцевий Єпископ вважають, що мати храм для богослужінь більш ніж достатньо для українців.
Отож, горнуться до церкви і єднаються у громаду далекі від дому і родин українські заробітчани. У 2008 році церковна громада Української Греко-Католицької Церкви у Ріміні святкувала 5-річчя. Непередбачені труднощі, як справжня родина, стараються долати разом. Часто тут шукають розради, допомоги у випадку раптової смерті співвітчизників, хвороби, пошуку роботи… За соціальні проблеми у громаді відповідає пані Галина Арделі. За молитви у храмі – львів’янка пані Ірина Хім’як. Церковним хором керує п. Марія Боднар з Кременця.
Недавній приклад: подружжя П. з Івано-Фраківщини постановило відкрити власний бізнес. За позичені гроші купили приміщення, розпочали ремонт. Гроші скінчилися. Порадившись, вирішили податися на заробітки дл Італії. Двох дітей-підлітків залишили на опіку родичам. Та за кордоном їх спіткало непередбачене. Народилася дитинка. І велика сімейна радість повернулася в нездоланні труднощі та непередбачені поневіряння. Втратили житло та й тимчасово заробітки. Мама з дитиною опинилися у притулку, а чоловік – на вулиці, без даху над головою. Відтак, спільними зусиллями, хто чим може, спромагаються. А головне, шукають житло для нещасних. І таких прикладів чимало. Душпастир стверджує, що люди, які постійно ходять до Храму, мають відкриті серця і готові допомагати один одному.
Олена КАНАРЧИК
