Святвечір в Українській закордонній школі ім Л.Українки в Неаполі

   Українська школа ім. Л.Українки в Неаполі, створена при асоціації українських жінок в Італії з кутею та колидою відсвяткувала Святий Вечір

ФОТОГАЛЕРЕЯ

У кожної людини в житті є такі періоди чи моменти, коли хочеться відволіктися від повсякденного життя, роботи, негараздів та проблем і розчинитися в святковій атмосфері релігійних свят, яких так чекає кожна людина. Мабуть, від самої людини залежить – відчинити двері, чи ні… Адже будь-яке свято, як і Храм Божий, є очищувальною, так би мовити, лазнею. Ми відкриваємо там, по мірі нашого стремління, свою душу і серце й потрохи забуваємо всі негаразди, біди та проблеми. Колись наші діди та прадіди жили за мудрими неписаними законами життя, свято їх дотримувалися та ревно охороняли, навчали своїх дітей, передавали внукам та правнукам, щоб ті несли їх в життя з покоління в покоління як Скарб Божий.  Тому і має матінка Україна найбагатшу у світі  скарбницю українських звичаїв та обрядів, виткану мережаними узорами наших предків, які переплітають сьогодення з минувшиною… Не лише в Україні, а й у всьому світі люди старанно готувалися до Різдвяних свят, ретельно прибирали, мили, прали, прасували – всіляко намагалися звільнитися від повсякденного бруду, а також відвідати церкву, помолитися Богові. Бабуся колись казали, що Храм Божий – це середовище пресвітлої чистоти. Там, в своїй осяйній величності, перебуває Царство Господнього духу. Людина повинна іти туди, особливо перед великими святами, аби стати перед Ним, поєднатися… Зі злом туди не приходять, і, навіть якщо ноги наші ступають до Храму, то душа має бути очищена від чорноти і злоби… А коли в дім приходить свято, то воно огортає своєю святістю не лише оселю, а й душу. Господарі своїми величальними словами, здавалось би, магічними діями, намагалися створити у цей день образ багатства, добробуту, щастя, миру, благополуччя та спокою у своєму домі. Ще вдосвіта українські господині розпалювали піч дванадцятьма полінами, щоб приготувати дванадцять страв.

Будучи маленькою, я запитувала у бабусі: “А чому дванадцять, а не десять, для прикладу, чи п’ятнадцять?”. – “А тому, – розповідала бабуся, – що до Ісуса Христа на святкову вечерю прийшло 12 апостолів, і кожен в руках тримав мисочку з приготовленою стравою… Усе живе і мертве повинно зустріти Святвечір на своєму місці: ніщо не повинно бути поза домом,  у чужих руках – позичене чи десь забуте. Боже сохрани десь заночувати в цю ніч, то цілий рік блукатимеш по світу..”

Час проходить, одне покоління українців змінює інше, здається, все міняється в цьому світі, не міняються лише звичаї та обряди, встановлені віками на Україні нашими дідами та прадідами. В який би куточок світу  не закинула б доля українців, де б не застало їх Різдво Святе, вони свято виконують звичаї та обряди своїх батьків, охороняють їх та намагаються передавати своїм дітям…
… Сію, сію, посіваю… З святим Василем вас вітаю…
Щоб трудилися завзято, щоб грошей було багато,
Україна щоб цвіла, щедрий вечір всім, хвала…
Щоб було у вас в коморі, щоб було у вас в оборі,
Щоб було у вас в мішку, щоб було у вас в стіжку,
В ложці, в мисці, ще й в колисці…
На щастя, на здоров’я, на Новий Рік, на Нове Літо,
Роди, Боже, жито, пшеницю та всяку пашницю…

Такими  урочисто-зворушливими словами розпочався святковий вечір в Українській закордонній школі ім Л.Українки в м.Неаполь при асоціації українських жінок в Італії. Протягом усього свята панувала особлива атмосфера. Учні всіх класів заходили до господи колядувати, щедрувати та посипати зерном. Господарі, одягнені в українські національні костюми, традиційно обдаровували засівальників яблуками, горіхами, цукерками. Всі гості свята куштували українську кутю та ласували  смачними рум’яними  пирогами. Цього ж вечора був проведений конкурс кращої колядки. Кожне віншування звучало красиво та неповторно, бо, як мовиться, – “Що не сільце, то своє святце…”

Лунали колядки Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Житомирської, Рівненської, Волинської, Миколаївської та Одеської областей, які мали чимало спільного, і все ж в них побутували регіональні відмінності. І, як завжди, перемогла “дружба”. Різнобарвності та фольклорного колориту в святі надав гурт “Українці”, під керівництвом Любові Щербанюк, які колядували не лише українською, а й італійською мовами.

Додому розходилися задоволеними і щасливими, ніби побували в Україні…
 

Олена Забережна-Приймак