Marianna Soronevych
Чимало тих, хто виїздить за кордон на заробітки, потрапляють там у трудове рабство. Причому потерпають від цього не лише жінки, а й українські чоловіки.
– Моєму брату дуже боліло, що він не має у селі постійної роботи, – розповідає тернополянка пані Оксана (прізвища не вказуємо з етичних міркувань – прим. ред.). – Якось знайомий запропонував йому поїхати на заробітки до Росії. Брат тоді дуже втішився. Та ми були надто довірливими. Про того чоловіка нічого не знали — ім’я і те, що він набирає фізично сильних чоловіків, які хочуть працювати на будові. Ми навіть не зауважили, що “рекрута” не цікавила професія чоловіків — він пропонував їхати багатьом. В яких умовах братові довелося працювати, він розказує дуже скупо. У заробітчан відразу забрали паспорти, змусили працювати по 15 годин, погано годували, не дозволяли телефонувати додому.
Шахрайських схем, що допомагають виманювати гроші у довірливих людей, які хочуть працювати за кордоном, не меншає. Проблему фахівці вбачають і в тому, що більшість чоловіків, які постраждали від трудового рабства, не хочуть вважати себе жертвами. Свої невдачі вони зазвичай пов’язують із невезінням, а не з порушення прав людини, як є насправді. Втім, зазвичай саме чоловіки працюють за кордоном у важких і принизливих умовах, які не відповідають попереднім домовленостям. Тому заробітчани часто повертаються додому травмованими, їм не таланить із роботою на батьківщині, вони важко адаптовуються у сім’ї. Часто через це батьки не знаходять порозуміння з дітьми.
Усім потрібна допомога фахівців
Проблеми чоловіків, які мали неприємний досвід працевлаштування за кордоном, вивчали соціологи проекту “Покращання ідентифікації чоловіків, які потерпіли від торгівлі людьми”. Допомагали реалізовувати тернопільським тренерам цю програму Міжнародна організація з міграції та Міністерство закордонних справ Королівства Данії в рамках Програми з протидії торгівлі людьми в Східній Європі.
Головними героями проекту стали чоловіки. Постраждалих серед них, насправді, – чимало. Але реальний масштаб проблеми “ховається” за стереотипами.
– Більшість чомусь переконана, що чоловік не може постраждати під час роботи за кордоном, – каже тренер проекту Оксана Шлюсар. – Саме тому йому важко відкрити двері громадської організації та звернутися по допомогу.
Кількість звернень щодо працевлаштування за кордоном, як зауважили працівники соціальних служб, з року в рік не зменшується.
– Це не пов’язано із ситуацією в країні – краза чи не криза, – стверджує пані Шлюсар. – Тому за п’ять років роботи Центру консультування ми не помітили змін у кількості звернень, пов’язаних із працевлаштуванням. Фірми-посередники вигадують усе нові схеми заробітку на людях, охочих поїхати за кордон.
Із загалу тих, хто звернувся по допомогу, чоловіки складають лише третину. На думку експертів, усі, хто потерпів від торгівлі людьми, потребують фахової консультації.
Повернулися додому “зламаними”
Трапляється, жителі Тернопілля страждають від фізичного та психологічного насильства, їх утримують під вартою чи позбавляють можливості зателефонувати додому. Саме людям, які приїхали за кордону “зламаними”, і допомагають соціальні служби.
– Донедавна основну увагу при роботі з постраждалими за кордоном приділяли жінкам, чоловіки залишалися поза увагою соціальних працівників. Хоча і вони потребують допомоги, – продовжує пані Шлюсар. – Тож вони переважно залишаються сам на сам із проблемами. Це “виливається” у депресію, сімейні проблеми, залежності. Із такими людьми фахівцям доводиться працювати ґрунтовно та довго, щоб виявити їхню глибинну проблему.
Щоб зламати цю ситуацію, у Тернополі й взялися до реалізації проекту з допомоги чоловікам, які постраждали під час роботи за кордоном. Тренінги для представників органів місцевого самоврядування та міліції проводили тренери проекту. Людям, які безпосередньо стикаються із постраждалими, надавали всю необхідну інформацію: як їх виявляти, куди скерувати по допомогу і т. ін.
Не залишають наодинці з проблемою
– Багато людей плутають сексуальне рабство з торгівлею людьми. Вони не усвідомлюють, що є інші види торгівлі, причому на такі “гачки” зазвичай і потрапляють чоловіки, – розповідає тренер Зоряна Філюк. – Якщо поглянути на статистику, то видно, що в сексуальне рабство потрапляють здебільшого жінки, а в трудове, чи так зване донорство – нелегальне вилучення органів для трансплантації іншим – або жебрацтво, – чоловіки.
Про це свідчать дзвінки на “телефон довіри”. Так, від 2000 р. Центр консультування мігрантів отримали 1770-2100 дзвінків від тих, то хоче виїхати за кордон. Майже 48% сигналів – від чоловіків і 52% – від жінок.
– Ми ведемо статистику. Враховуємо людей, які хочуть поїхати за кордон. Втім, ми не можемо відстежити: поїхали вони чи ні, – пояснює тренер. – Усі консультації – анонімні. Коли на “телефон довіри” дзвонить той, хто потрапив у складну ситуацію за кордоном, ми переключаємо його до фахівців, які виявляють потерпілих, щоб не залишати нікого сам на сам із проблемою.
Тренінги провели у восьми районах
Фахівці проводили тренінги у тих районах Тернопільщини, звідки надходило найбільше звернень від чоловіків на “гарячу лінію”: Збаразькому, Підволочиському, Зборівському, Козівському, Монастириському, Бережанському, Борщівському та Гусятинському.
– Жінки під час співбесід є більш відкритими, розказують про проблему, про своє перебування за кордоном, – каже Зоряна Філюк. – Чоловіки ж – замкнутіші. Проте на тренінгах ми говорили не тільки про те, як ідентифікувати постраждалих від торгівлі людьми, а й про суть цього явища, з’ясовували його причини.
Повністю захистити себе від шахраїв, як кажуть експерти проекту, – неможливо. Втім, першою ознакою того, що ви потрапили у тенета работорговців, є те, що у вас відразу після приїзду за кордон відібрали паспорт. Згодом вас можуть змусити працювати безкоштовно або за мінімальну плату. Часто “рабів” обмежують й у свободі пересування.
– Є чимало фірм-посередників, які впроваджують усе нові схеми, аби заробити на людях, які прагнуть поїхати за кордон, – каже Оксана Шлюсар. – Така річ, як трудова міграція, існує незалежно від того, чи ми цього хочемо, чи ні.
Проект тренери вважають результативним, адже під час його реалізації кількість звернень від чоловіків зросла на 70%.
– Скільки чоловіків постраждало від торгівлі людьми – закриті дані, – стверджує експерт. –Усі вони нині проходять реабілітацію в лікувальних центрах, з ними працюють психологи.
Загалом із 2000 р. подібну допомогу отримали 1400 осіб, причому представників сильної статі – 451. Їм треба було заповнити анкету, дані якої доводять, чи вони дійсно потерпіли від торгівлі людьми. Допомогу фахівців можуть отримати й ті, хто не мав можливості повернутися на батьківщину.
Треба відразу писати офіційну заяву
Якщо заробітчанин є жертвою работоргівлі, тренери радять йому відразу звернутися в міліцію. Треба написати заяву, в якій слід якнайдетальніше викласти інформацію: куди людина їздила, скільки часу із нею не було зв’язку, коли її востаннє бачили. Вказати також треба країну та місто, де вона перебуває. До заяви варто додати фото.
– Постраждалу людину можна розшукувати через Інтерпол, – продовжує Зоряна Філюк, – а ми, зі свого боку, зв’язуємося з Міжнародною організацію з міграції. У такий спосіб ми допомагаємо налагодити контакти із представництвами у країні, де зник заробітчанин.
Тренери розповіли, як до них звернулася жінка, яка шукала доньку. Та півроку не телефонувала додому.
– Ми зв’язалися з представництвом у Чехії, куди виїхала дівчина. З’ясувалося, що у дівчини були значні проблеми із грішми, тому вона не могла повернутися додому, – каже пані Філюк. – Хоча бувало і таке: рідні тут із розуму сходять, шукають, бідкаються, що сталося з дитиною, ми її знаходимо, а вона обурюється: “Чому ви втручаєтеся у моє особисте життя?”
Довідка
“Гарячі лінія” Центру консультування мігрантів: 527 – безкоштовно для абонентів “Київстар”, МТС, “Лайф”), 0-800-50-55-01 – безкоштовно зі стаціонарних номерів по Україні. У Тернополі жертвам торгівлі людьми допоможуть за тел. 52-39-52.
Джерело: http://20minut.ua/news/169669
