Marianna Soronevych
За традицією, на перший дзвоник українські школярі приходять зі своїми батьками, але впродовж останніх років все частіше дітей супроводжують на свято бабусі. А все тому, що в цей час їхні матері працюють важко і далеко.
У 24-й чернівецькій школі Ольгу Іванівну знає і директор, і вчителі. Ось уже кілька років жінка опікується своїм онуком Євгеном, який сьогодні перейшов у 7-й клас. Мати хлопчика на заробітках в Італії, але про це, зазвичай дуже говіркий Женя, говорити не хоче.
– Старший онук вчиться в академії Одеській і цей малий, а їх треба піднімати. Мама одна і все, і мусила поїхати, – пояснює Ольга Данчук, бабуся.
Серед своїх однокласників, які змушені опановувати науку без батьківської присутності Женя не один. Вчителі кажуть, таких учнів можна знайти практично у кожному класі. Зазвичай, це дуже самостійні діти. Але мамин приїзд після довгої розлуки завжди позначається на школярах.
– Вони навіть не кажуть мені, що батьки приїхали, але я дивлюся на них, як вони активні на уроках, наскільки у них кращі оцінки з’являються, як вони виправляють свою поведінку. Я потім питаю, а що сталося, чому ти сьогодні так святково одягнутий, чи такий радісний. Кажуть, мама приїхала, – розповіла Ольга Фадай, класний керівник.
Розділити святковий настрій на перший дзвоник до семикласниці Оксанки прийшла тітка. Свою матір дівчинка не бачила уже рік. Але її фото дівчинка завжди носить з собою у телефоні. Оксана мріє стати лікарем, розуміє, що для цього потрібні гроші, але якби мама могла забрати її до Італії, вона б залюбки поїхала. І життя у чужій країні дівчинку зовсім не лякає.
– Турбується про мене мама, але є все-таки вона моя рідна, хочеться бути близько біля неї, – зізнається Оксана Андрусяк, школярка.
Сьогодні дедалі більше заробітчан забирають своїх дітей до себе. Адже країни ЄС виступають за возз’єднання сім’ї. За кордоном українські діти намагаються закінчити відразу дві школи: країни, у якій живуть і свою, українську, яку відвідують лише по суботах. Одна із таких знаходиться в іспанському містечку Мостелес, неподалік від столиці. І хоча у школі працюють українські вчителі, усе довкола – інше, і дзвінок першого вересня звучить не так.
У цій суботній школі навчається більше двохсот учнів і приходять вони сюди не лише за наукою, а ще й за спілкуванням.
– Діти, коли приїжджають з України в Іспанію, не знають іспанської мови. Для них це само собою є травма. Крім того, якщо це є підлітки, у них зразу виникає комплекс, вони не можуть спілкуватися з дітьми свого віку, тому що не знають мови і, звичайно, вони себе не завжди почувають у школі іспанській комфортно. Батьки не знають, скільки років вони будуть тут і їм доведеться повертатись на Україну. І коли діти повернуться на Україну, але народились тут, у них там проблема вже інша – не знають української мови, – зазначила Оксана Горін, директор школи Міжнародної суботньої школи “Дивосвіт”.
Представники українських суботніх шкіл закликають заробітчан забирати дітей до себе, аби не створювати в Україні соціального сирітства. Протягом останніх чотирьох років з Буковини на постійне місце проживання за кордон виїхали понад 230 дітей. Щорічно з області виїжджають 50-60 неповнолітніх буковинців, переважно до Сполучених Штатів, Німеччини, Росії, а також Італії, Румунії, Іспанії.
– Цікаво, трохи дивно, люди зовсім по-іншому, зовсім інші люди. Тут люди набагато відкритіші, ніж в Україні, приємніші. Я думаю, що тут буде краще, – сказав Андрій Квітчук, живе в Іспанії.
– Я вже 4 роки тут перебуваю. Не хочу, я ліпше на Україні буду жити. – А чому? – Там воля. Бульбу копаю, сіно складаю, я із села, бавлюся з друзями, – розповів Василь Данилко, живе в Іспанії.
Українські заробітчани хочуть влаштувати щасливе майбутнє своїх дітей за кордоном, втім, люди кажуть, якби економічна ситуація в Україні поліпшилася, більшість повернулася б додому і віддала своїх дітей до українських шкіл, де саме сьогодні святкують день знань, піднімають державний прапор, слухають гімн і де лунає перший двоник.
Цьогоріч у Чернівцях до першого класу пішли 2700 дітей, всі вони розпочнуть навчання в Україні, а от жодної гарантії, що залишаться тут жити немає.
– Я хотіла рано не вставати, а мама мене заставила вставати. Я буду гарно, дуже добре вчитися – на п’ятірки, – обіцяє Аміна Бойко, першокласниця.
http://citi.cv.ua
