Marianna Soronevych
Церковна громада храму святого Степана-мученика у Генуї, огортає віруючих українським теплом та домашнім затишком
Омріяна з шкільної лави, загадкова і далека Генуя, з дитинства здавалася містом-сном. Звідси Христофор Колумб вирушив у небезпечну морську подорож, на відкриття Нового Світу, тут зачаровував слухачів своєю дивовижною грою на скрипці Ніколо Паганіні, звідси Джузеппе Гарібальді вирушив із тисячею солдатів на об’єднання Італії, тут розташований найбільший в Італії порт та маяк, тут – найбільший в Європі акваріум.
Доля тимчасово закинула мене в це казкове місто. Хоч і зустріло воно мене пронизливим вітром та високою вологістю, та відігрілась я у гостинній світлиці при церкві св. Степана-мученика, огорнулася українським теплом та домашнім затишком. Образи на стінах, вишиті рушники над ними із складними візерунками та переходами. У них – виключно підібрані, сумні та яскраві кольори, як і долі жінок, які їх вишивали.
Честь і хвала їх рукам!
Вже сім років українська спільнота знаходить духовну підтримку під склепінням цього величного храму. Церква завжди повна. До неї (як співають у пісні) народи, як води, пливуть! До неї йдуть як до батьківського дому, як до рідної матері, як до джерела із живильною водою, щоб тамувати душевну спрагу в єднанні із Богом, бо ж ми, українці, народжуємося із Вірою.
Мій перший прихід в церкву співпав із сімейним святом молодого подружжя. Петро та Ірина Потурай хрестили новонародженого Павлика. Поки священик здійснював обряд хрещення, дитя спало тихим сном, інколи посмішка торкалася його вуст, а у відповідь йому усміхалася хресна мати Іванка і уся церква. Кажуть коли немовля усміхається у сні, це до нього прилітають ангели, щоб розважити. Хочеться вірити, що вони супроводжуватимуть Павлика протягом усього життя і оберігатимуть від небезпек, направлятимуть його кроки, а Мати Небесна огорне покровом його та усю сім’ю, а всевишній триматиме їх у своїй дещиці.
В цій родині зростає донечка-семиліточка, яка теж народилася під небом Італії. Щонеділі уся сім’я – у церкві. Старша донька Вікторія уважно вслухається в розумні та повчальні слова священика, час від часу допитливо заглядає в очі батька та матері, ніби запитує: чи й ми так живемо, як навчає отець Віталій?
Щастя вам і добра, любові та злагоди вашій християнській родині, терпіння та мудрості у вихованні дітей.
Це не єдина родина у церкві. Вже впевненими кроками із мамою та батьком йде золотоволосий кучерявий ангел – Даринка. Занадто маленька, щоб слухати та розуміти Службу Божу. Та багато значить вже те, що зростає вона при церкві, і її перші дитячі враження будуть пов’язані із перебування у Божому храмі.
Приємно порадувала звістка, що керівником церковного хору є моя землячка, дрогобичанка Лілія Білінська – людина знана та шанована в музичному світі нашого міста, володіє прекрасним сопрано. Багато років працювала на освітницькій ниві і тут, за межами України, віддає свій талант, енергію своєї душі, навчаючи віруючих співу. З нагоди її ювілею хористи привітали її квітами та щирими побажаннями.
Особливе місце в житті українського духовного осередку займає постать священика. Молодий душпастир за межами України не обмежується лише відправою Служби Божої, не відокремлюється від людей Царськими воротами, а тісно контактує із прихожанами. Його проповідь та повчання пов’язані із нашим заробітчанським життям, близькі до теперішньої дійсності, примушують задуматися над тим, як ми живемо, ставимося до роботи, один до одного, як висловлюємося, про що говоримо, чи є та іскра Божої любові в наших серцях, і намагається розпалити її.
О. Віталій, як суворий та люблячий батько, впевнено веде свою паству, повний планів на майбутнє, сіє у людській свідомості слово правди, честі і любові. Завдяки його зусиллям прихожани Генуї отримали в користування просторий храм із додатковим приміщенням. Саме отець Віталій започаткував видання в Лігурії часопису «Вісник». Отець уміє оцінити кожного прихожанина, щовніс свою лепту в діяльність церковної громади, піднести людину, віддати їй належну честь.
Я рада, що громада має такого активного священика і бажаю якнайшвидше віднайти стежку до церкви тим, хто блукають у пітьмі.
Олександра КЛІЩ
