Marianna Soronevych
У липні побувало у рідному Плужному молоде подружжя — Ольга та Ігор. Першою до Італії виїхала Людмила, Оліна мама. Років десять тому. І начебто додому вже не повернеться ніколи. Влаштувала там особисте життя. Вдруге. Кажуть, що сім’ї руйнуються і створюються «в інтернаціональний спосіб» через той міграційний процес. Він в один бік, а їй, як колись співалося у відомій російській пісні, «в другую сторону». Це вже не за наказом.
«Село наше велике. Тому достеменно не знаю, як у кого доля складається», — пояснює Людмила Гребенюк.
У «списковому складі» Плужного, що «загубилося» за 18 кілометрів від Ізяслава, віддаленого райцентру, — 3341 душа. Так звана глибинка. «Зменшується населення. Он з початку року виписали 23 свідоцтва про народження, 37 свідоцтв — про смерть… А ті роз’їжджаються по світах», — із сумом в очах мовить секретар сільради про природні і міграційні вітри, що віють у Плужному. Відтак відзначає, що село таки відгукнулося на один «із десяти кроків на зустріч людям». Фінансове заохочення до народжуваності дало свої певні плоди: у попередні роки місцеві лелеки були ледачіші, ніж у 2006-у.
МАГЕЛЛАНИ І ПОСЛІДОВНИКИ
Плужненська історія чомусь замовчує імена магелланів і колумбів, які відкрили для села далеке і близьке зарубіжжя. Одначе факт: глобалізація не обминула це одне з найбільших у краї сіл. Воно, Плужне, успішно інтегрувалося у світовий ринок праці. Від біди, звісно ж. «А що ж людям залишається робити?! На обліку у районній біржі праці» — 702 наших», поділяє турботи безробітних односельців Людмила Гребенюк.
Вочевидь, «батьки», засновники «Української газети» в Італії володіють даром передбачення. Принаймні щодо «світлих» перспектив Плужного і не тільки його. Що, сказати б, сьогодні у номері? На першій шпальті — вичерпні відповіді на питання про те, як і де послідовниці чи послідовникові Магеллана легалізуватися, одержати дозвіл на роботу в Італії. І прогноз одного з авторів публікації: «Заробітчанство наших жінок не завершиться ніколи».
Одначе це — вже інша тема: возвеличення української жінки, яка, «пожертвувавши особистими втіхами, живе заради дітей». В Італії. А діти — у Плужному… І тримає бідолашна на постійному телефонному контролі процес виховання підростаючого покоління.
І ще у газеті відповідь на головне питання сьогодення: хто винен у тому, що жінки залишають своїх чоловіків, малих дітей, відправляються на заробітки? «Спрут», «Мафія» — читають у заголовках і текстах. Ну не про італійські, звісно ж спрут і мафію пишуть. Отакий він, голос далекої Батьківщини…
«Рік удома не був. Привіз півтори тисячі євро», — чути у шинку чиюсь захмелілу розмову.
«А тут…» — відповідає середніх літ чоловік своєму співбесідникові, який привіз оті євро.
«Пий, вгощаю», — заохочує заробітчанин співбесідника до пошуку істини.
А це вже від іншого столу долинає діалог.
«Говорив своїй бабі, аби їхала до Англії. Кажуть люди, що ті англійці не італійці. Байдужі до жінок. Ні, поїхала до Італії. Я?.. Думав, що, коли наробишся, то вже нічого не захочеш. По 13 годин на тому асфальтному заводі! Аж ні. Відвідав якось завєдєніє. Нашу?.. Є там і наші. Я з ними вдома познайомився. Їхню! Те, що за три дні заробив тяжкою працею, за годину про… Всі вони однакові. Ну, розказуй, як ви тут весь цей час були…».
«Не маю що розказувати. Доїли у хлівах худобу. Збували молоко по гривні за літр. А тут ні сіло ні впало — війна! Заготівельник раніше просив сировину для заводу, а це вже вдвічі зменшив ціну за молоко. П’ятдесят копійок… Або, каже, здавай, або сам пий. Здав худобину. На м’ясо, а на що ж іще?! Чужа вона, та війна… А коня злодійка вкрала. З пасовища…».
Отакі діалоги. Літо. Воно і у Португалії чи Італії, Англії, Польщі — літо. Пора відпусток.
У Плужному — чотири таких «точки». Було свого часу дитяче кафе, то вже і цей заклад переобладнали для обслуговування дорослого населення та гостей села.
СВІЙ «СПРУТ»
Невідомий літописець, розповідаючи про досягнення села «за 60 років Радянської влади», залишив для незабутньої історії: «Плужне — центр сільради. Населення 4009 людей. За колгоспом «Дружба», центральна садиба якого розташована у Плужному, закріплено 2,6 тис. га орної землі. Колгоспники вирощують зернові культури, цукрові буряки. Розвинуте молочне скотарство, садівництво, бджільництво. У 1969 році на базі спиртового заводу, збудованого у Плужному на початку XX століття, відкрито фармацевтичний (біоміциновий) завод, на якому працюють 170 робітників. З інших підприємств у селі діють відділення «Сільгосптехніки» з добре обладнаними майстернями, автопарком, нафтобазою і складами, цегельний завод, комбінат комунальних підприємств».
За 15 років нової ери в Плужному відбулися великі зміни. У товаристві «Дружба», що стало правонаступником однойменного колгоспу, вже не має ні садівництва, ні бджільництва, біля останньої межі опинилося м’ясо-молочне скотарство. Як давно відомо, мертві бджоли не гудуть.
«У «Дружбі» випікають хліб. 120 працюючих вибирають свою платню хлібинами. Така натуроплата. А то взуття привезли — люди взулися за свою зарплатню», — характеризує соціально-економічну ситуацію у товаристві секретар сільради. Одначе вона, Людмила Гребенюк, звертає увагу на гуманістичний підхід засновників «Дружби»: «Якщо, бува, комусь треба на хірургічну операцію, то дають гроші».
Глобалізація Плужного чомусь мало позначилася на лексиці аборигенів. Вони зрідка вживають такі слова, як «спрут», «мафія». Називають речі «своїми» іменами. «Завод, де було 170 робочих місць, бандити порізали. Звідки вони? З Києва, кажуть. Приїхали, взяли все устаткування і здали у металобрухт», — розповідає Людмила Гребенюк.
Не обминули «бандити» і відділення «Сільгосптехніки» «з добре обладнаними майстернями… цегельний завод…». І на досягнутому не зупинилися. Тепер вирубують посаджені до 60-річчя СРСР дерева у лісосмугах навколо Плужного. Село вважає, що лісоматеріали продають до Польщі.
«Наш сільський голова Максимчук у письмовій формі в усі інстанції звертається, аби вгамувати якось апетити отих бандитів, закликати їх до порядку. Навіть до Президента неодноразово звертався. Нічого не добився», — бідкається Людмила Гребенюк.
Плужне вже й не сподівається на те, що, крім вищезгаданого кроку (фінансового заохочення до підвищення народжуваності), влада зробить решту обіцяних кроків назустріч людям. Воно продовжує розширювати коло читачів «Української газети». Отієї, що в Італії.
Аякже, є пропозиція на всезростаючий попит.
Заробітчани надають фінансову підтримку своїм односельцям. Ті сприяють розвитку підприємницької ініціативи тут таки, на місці. Вона, ця ініціатива, «впирається» в організацію торгівлі і громадського харчування. Щоп’ятниці сюди, на центральну вулицю Плужного, з’їжджаються крамарі з усього району. Обслуговують покупців, як можуть і хочуть.
Ринок… В цій ситуації є лише один вихід — особиста участь у глобалізації. Процес відбувається не без непоправних втрат. І не тільки для окремо взятого Плужного. Статистики продовжують констатувати загострення демографічної ситуації.
Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Ізяславський район, Хмельницька область
