Marianna Soronevych
У Римі відбулися урочисті святкування, присвячені 140-річчю з дня народження Соломії Крушельницької. У міжвоєнний період ця видатна українська оперна співачка мешкала в італійському місті Віареджо. Одним із учасників міжнародної конференції, присвяченої примадонні-українці, був 82-річний граф Карло Чезаріні, який особисто знав Крушельницьку.
Його мати Анаід Сарухман-Бек, італійка вірменського походження, була близькою приятелькою Крушельницької. Під час конференції граф Чезаріні подарув музеєві Соломії Крушельницької у Львові кілька цінних речей з особистого архіву примадонни. Граф Чезаріні поділився з Радіо Свобода спогадами про роки, проведені Крушельницькою в його рідному місті Віареджо.
– Пане Чезаріні, якою саме запам’яталась Вам Соломія Крушельницька?
У неї був гарний будинок з великою залою, де стояв інструмент, подарований композитором Пуччіні
– Вона була вже немолодою, але з приємною зовнішністю, досить елегантна, добра. Крушельницька мала сильний характер. Вона дуже добре ставилася до мене – тоді ще дитини, частувала мене солодощами й показувала, як правильно грати на фортепіано. Соломія приятелювала з моєю матір’ю. Мати розмовляла російською, тож зверталася до Соломії по-російськи, а Соломія відповідала їй українською, та вони чудово розуміли одна одну. Вони трималася дещо осторонь інших дам, які на той час мешкали у Віареджо. На той час у Віареджо було багато цікавих людей зі світу мистецтва – композитори, актори, співаки. Пам’ятаю, що Крушельницька часто грала на піаніно, співала. У неї був гарний будинок з великою залою, де стояв інструмент, подарований композитором Пуччіні. Там вона зустрічалася з друзями. Коли Крушельницька поселилася у Віареджо, то вулиця біля її вілли була заповнена людьми, які хотіли почути голос великої співачки. З розповідей батьків я знаю, що шанувальники таланту примадонни стояли під вікнами її вілли й запитували один одного: «Чи й сьогодні вдасться почути Крушельницьку?». З дитинства пам’ятаю, як вона співала для приятелів у своїй віллі. Мені врізався у пам’ять італійський романс, який співала Крушельницька – «Любіть пляж». Також вона співала арії з опер.
– Незадовго до того, як спалахнула Друга світова війна, Крушельницька поїхала до Львова відвідати рідних. В Італію вона більше не повернулася. Ви пригадуєте останню зустріч із Крушельницькою?
– Пам’ятаю, що це була післяобідня пора. Вона прийшла попрощатися – зліва у нас була кімната бабусі, праворуч – мамина. Я пам’ятаю як вони стояли в кімнаті і моя мама їй сказала: «Соломіє, ти повинна знати, що якщо ти тепер поїдеш, то більше сюди не повернешся». У моєї матері були погані передчуття. Та Соломія не слухала цих слів, вона говорила, що хоче побачити сестер, тож свого рішення не змінить. Вона поїхала, залишивши дім на моїх батьків, передусім на тата, який був адвокатом. Вже після війни до нас прийшов один адвокат із Рима, який представляв посольство Радянського Союзу. Він сказав, що мадам Крушельницька хоче продати свою віллу. Та моя мати відрізала: «Без доручення Соломії з її особистим підписом ми віллу не продамо». Мама запитала цього адвоката: «Ви знаєте, хто така Крушельницька?» Той відповів: «Так, вона співачка». На що мати сказала: «Ні, вона велика співачка, яку знають в усьому світі, особливо в Італії». Через якийсь час такий коротенький лист за підписом Крушельницької прийшов, тож мої батьки продали її дім. Але я хочу наголосити, що після того, як вона виїхала з Віареджо, ми отримали тільки один лист, де було написано «Дорога Анаід…», а далі все було покреслене так, що нічого не можна було прочитати. Це була цензура. Лише внизу було видно підпис: «Соломія». Нічого більше особисто від неї ми не отримали.
– Що сталося з особистими речами Соломії, які вона залишила у Віареджо?
– Коли вона поїхала до Львова, то у Віареджо залишилася ціла шафа її речей. Я пам’ятаю, що там була повна коробка листів до Крушельницької, зорема від Пучччіні, Масканьї, Королевич. На жаль, під час війни, коли американська авіація бомбардувала місто, а в околицях роїлося від партизанів, наша сім’я змушена була рятуватися втечею. Пригадую, якось у каштановому лісі, де ми любили гуляти, ми побачили повішеного на дереві чоловіка. Після цього моя мати сказала, що залишатися у Віареджо надто ризиковано, тож ми швидко зібрали найнеобхідніше і пішки подалися вглиб країни до наших родичів. Свої та Соломіїні речі ми залишили одній сім’ї, якій довіряли. Коли воєнні дії закінчилися і ми повернулись додому, то нам сказали, що німці забрали все наше майно. Це було справжнє нещастя. У моєї матері не залишилося жодної фотографії її батька. Зникли й Соломіїні речі. Залишилося тільки те, що я, тікаючи з міста, схопив у жменю і взяв до валізи, навіть не дивлячись на те, що саме. Серед цих кількох врятованих речей були ті Соломіїні, які я сьогодні подарував музеєві Крушельницької у Львові.
– А що саме Ви подарували цьому музеєві?
– Я подарував таке фото всієї сім’ї Крушельницької, на якому є батько, мати, доньки та син. Крім цього, я подарував свідоцтво шлюбу Крушельницької, видане у 1910 році в Аргентині. Чоловік Соломії був адвокатом, а також її особистим імпресаріо. Я давно хотів передати ці речі до Львова, щоб їх там зберегли. Вдома у мене так багато паперів і фотографій, тож, можливо, я ще щось про Соломію знайду. На згадку для себе я залишив одне фото, на якому є моя сім’я та Крушельницька під час прогулянки нашим рідним Віареджо. Це дуже дорогі для мене спомини, тож поки що мені важко розлучитися з цією останньою фотографією.
Юрій Савицький
