Marianna Soronevych
Для того, щоб маленькі українці в Італії мали свої книги: як рідною мовою, так і італійською — щоби збагатити культуру держави, яка нам дала притулок, Ольга Вдовиченко готує до випуску збірку українських казок.
Ольга Вдовиченко за фахом – інженер-суднобудівник. Але крім того вона — журналіст і викладач есперанто, хоча вважає, що професії, якими займалася в Україні, «залишилися в попередньому житті», адже останні роки вона мешкає на Апеннінах.
«Приїхала в Італію в часи, коли українці, почувши рідну мову, обіймалися та плакали», — згадує Ольга. З 2003 року вона є головою італійсько-української просвітницької асоціації «Надія», упорядник і один з авторів книги «Думки. Piccole ballate. Pensieri in forma poetica di donne ucraine» — однієї із перших книг української діаспори в Італії. У її творчому доробку – романи, сюжети яких почерпнуто із життя: «Нащо козі фари», «Передавайте бусиками квіти», «Такі солодкі лимони». До друку готується роман «А ти гарна». Усі твори об’єднує тема долі жінки-заробітчанки, що бореться з перешкодами та через особистий розвиток сприяє розвитку держави.
— Як виникла ідея створення книги «Українські народні казки»?
— Кілька років тому я зайшла до італійської бібліотеки. Поцікавилась, що є з нашої літератури, і почулася погано. Якщо з російської класики щось іще можна знайти, то імен українських поетів, письменників у каталогах фактично немає.
Ситуація – як у тій невигаданій історії, що я колись цитувала у брешанському збірничку «Нащо козі фари»:
«Приводять українку до дідуся-італійця в лікарню:
«Оце, діду, твоя асистентка. Як вийдеш із лікарні, то вона тебе доглядатиме, їсти тобі готуватиме».
«Як тебе звати?»
«Люба».
«А ти звідки?»
«З України».
«А, знаю-знаю вашого Шевченка!»
«Ну, у нас не тільки Шевченко є! Ще є Коцюбинський, Франко, Леся Українка».
«Не чув про таких… А за яку команду вони грають?»
Отже, аж свербить мені заповнити цю порожнечу! Бо оскільки ми обживаємо Італію, то тут повинні мати й наші книги: як рідною мовою — щоби її зберегти й розвивати, так і італійською — щоби збагатити культуру держави, яка нам дала притулок. На превеликий жаль, через сумні сімейні обставини я почала здійснювати мрію «заповнення порожнечі» лише зараз. Перша книга уже у друку.
— Яким є її зміст? Для кого вона призначена?
— Наразі це – українські народні казки. Видання розраховане передусім на сім’ї, недільні школи. Тобто, книга повинна бути гарною та доступною за ціною.
— А якими є ілюстрації, хто є їхнім автором?
— Малюнки — майстрині Наталі Кошлак, справді казкові, у стилі петриківського розпису. Я зараховую себе до старшого покоління першопрохідців-бабусь, які готували ґрунт для подальших поколінь. А тепер зі задоволенням констатую, що в Італії дедалі більше нашої молоді вчиться у вищих і середніх закладах, а батьки вже відкривають власну справу. Вірю, що мине трохи часу, і в нашій громаді буде багато благодійників-меценатів, за чиєї підтримки розквітне мистецтво, література, музика. Де би ми не були, ми залишаємось українцями: спадкоємцями й творцями рідної культури.
Розмовляла Маріанна Сороневич
