Marianna Soronevych
Анатолій Король – це ім’я в Неаполі дуже відоме. Про героїчну історію українського будівельника з Кам’янця-Подільського тут знають всі.
В українських новинах факти з трагічно-героїчної історії з’являлася кілька разів, але в наших ЗМІ такі теми не стають топовими, тож, скоріше за все, ви про цю історію навіть не чули. Спробуємо систематизувати усю інформацію.
29 серпня на околиці Неаполя, в пригороді, що називається Кастелло-ді-Чистерна Анатолій з дворічною донькою виходив з супермаркету, коли побачив, що до нього під’їхало двоє на мотоциклах. Анатолій залишив дочку і пішов до них. Він вже розумів, що це грабіжники і спробував завадити пограбуванню магазину біля свого дому. Його вбили прямо на очах дочки.
Італійців історія звичайного будівельника, що проявив неабияку мужність, дуже зачепила. Одна з найвпливовіших газет Італії La Repubblica вийшла із заголовком “Герой Анатолій, оплакуючи громадянина”. Анатолій швидко став спершу місцевим, а потім і національним героєм. По вулицях міста Неаполь 5 вересня пройшла кількатисячна хода пам’яті на честь Анатолія. Неаполітанці, разом з українцями, що живуть тут, вийшли сказати “Grazie Anatolij”.
Пізніше карабінери (поліція) нагородила українця медаллю за доблесть, а 2 жовтня вдова Надія отримала з рук Президента Італії Серджо Маттарелла Золоту Медаль за цивільні заслуги, найвищу цивільну відзнаку країни, яку міг отримати Анатолій.
Мікеел Пікколо, власник супермаркету, де стався інцидент підтримує родину Анатолія у всьому і взяв на себе відповідальність за освіту обох дочок Анатолія.
Тим часом організовано безліч ініціатив з вшанування пам’яті українського будівельника. Вулицю Сельва, де стався інцидент, перейменують на вулицю Анатолія Короля. Селище хоче, щоб ніхто не забув героїчний вчинок. Почалася робота над монументом, що має бути розміщено на вулиці чи на площі в Неаполі.
Програма журналістських розслідувань “Репорт” каналу RAI 3 виставила на аукціон всі свої премії та передала виручені кошти (15 000 євро) сім’ї Анатолія.
Атмосферу, що панувала у містечку, де загинув Анатолій, описано в газеті LEGGO за кілька днів після трагедії:
Навкруги – сум. Один його сусід-італієць з Кастель Чистерна не припиняє говорити про Анатолія і розповідати різні моменти з його життя: “Він жив поруч з іншими іноземцями, які поводилися недобре. Вирішив терміново поміняти будинок, тому що він почував себе інакшим. Пізніше, коли було запущено проект сортування сміття, він завжди був серед нас і запитував: “а цей матеріал куди відкладати?”, “В який день збирають цей тип сміття?”, – ставив багато питань, не хотів помилитися. Він відчував себе частиною нашої землі, нашої громади…”, – очі чоловіка були в сльозах. Також очі жінки, що щодня навідується до родини Анатолія, повні сліз. Вона спирається на перила і розповідає, що батько і його маленька дочка, проходячи повз, мали звичку махати ручкою, вітаючись: “Чао-чао!”. “Вчора дівчинка поверталась додому на руках у тітки. Навколо був смуток і сльози, але вона шукала мене поглядом і помахала мені ручкою так, як її навчив батько.”
Італія – дуже релігійна і консервативна країна. Тут величезна і неконтрольована проблема з мігрантами. Вихідцю з будь-якої країни тут важко заслужити авторитет і повагу. Іноземці вкрай рідко (або майже ніколи) тут опиняються на керівних посадах. Українців в Італії неймовірно багато, особливо в Неаполі. Український слід в історії Італії залишив ще Юрій Дрогобич у ХІV сторіччі, ставши ректором Болонського університету. Тут навчалися Петро Могила, Соломія Крушельницька і Михайло Драгоманов. Але в світлі наростаючої хвилі міграції – українці сприймаються в Італії, як і будь-які інші іноземці, все більш неприязно. Героїчна історія будівельника Анатолія – це зближення української громади, що живе в Італії з місцевим, італійським населенням. Сподіваюсь, українська влада теж не залишить без нагороди подільського будівельника.
Героїчний вчинок Анатолія – це історія поваги і прийняття місцевого ладу, звичаїв і традицій, як своїх. Це історія про те, як іноземець може врятувати беззахисних місцевих від озброєних місцевих і заслужити неабияку повагу. Шкода, що закінчилося це так трагічно. Іноземець може заслуговувати повагу, сортуючи сміття, вивчаючи локальну мову, живучи за правилами тієї країни і регіону, в якому він живе. Поважати місце, у якому ви живете – це поважати себе. Де б ви не були. Пам’ятайте про Анатолія.
Богдан Логвиненко
