Marianna Soronevych
Дені Мітцман, яка живе в Італії вже понад 15 років, стверджує, що часи, коли італійські жінки та чоловіки “мали звичку” заводити стосунки на стороні, лишилися у минулому.
Такий висновок я роблю з власного досвіду. Я переїхала до Італії у 1998 році та зустріла свого коханого у 1999-му. Він чесний, відданий, турботливий та з повагою ставиться до жінок. Якщо казати про стереотип італійського чоловіка, то мій хлопець дуже “неіталійський”. Дехто з жінок міг би навіть додати, що, з огляду на загальне уявлення про те, яким має бути чоловік, мій коханий не дуже вже й “чоловічий”.
Та з власного досвіду можу сказати, що Італія зовсім не є країною зрадливих ловеласів, як багато хто думає. Безумовно, тут зустрічаються вдягнені в костюми від Армані бізнесмени – назвемо їх “берлусконівським типом” – які роз’їжджають на Феррарі, утримують коханок в розкішних апартаментах неподалік від свого офісу та осипають їх копіями тих подарунків, які вони купують для власних дружин.
Скрутні часи для казанов
Та цей тип чоловіків, скоріше, рідкість. Чоловіки мого віку насилу можуть дозволити собі утримувати одну квартиру, не кажучи вже про дві, та й до цього далеко не в кожного була така можливість.
Раніше італійські дружини часто від’їжджали з дітьми до моря на три місяці шкільних канікул, лишаючи так би мовити кота біля діжки зі сметаною. Але сьогодні італійці частіше відправляють дітей на відпочинок з бабусями та дідусями, або ж до літніх таборів з іншими дітлахами, а самі лишаються у місті працювати.
Можливо, колись італійські чоловіки і підтверджували свою репутацію ловеласів, та сьогодні, як мені здається, вони вже не ті ловеласи, якими були колись. У 2004 році я робила радіо-репортаж про занепад доби донжуанів. Аби гарно підготуватися, я вирішила відвідати курс “швидкісного зваблення”, який проводився на Адріатичній Рів’єрі, відомій в усьому світі як осередок найбільшої кількості ловеласів.
Найгірше було те, що тренінг проводив американець. Тож, як бачимо, вже майже десять років тому майстри зі зваблення вдавалися до зовнішньої професійної допомоги. Тренінг організовувала місцевий сексолог Таня Біанчі. Пригадую, вона тоді казала, що сучасні італійці почуваються розгублено та ніяково, адже більше не розуміють, чого прагнуть жінки.
Іншими словами, змінилися не лише чоловіки, але й жінки – італійські жінки ХХІ століття впливові та незалежні. Кому потрібний чоловік, якщо ти сама можеш винаймати собі квартиру та запрошувати в гості, кого захочеш? Дехто з чоловіків, які прийшли на тренінг, жалілися, що почуваються заляканими та позбавленими чоловічої сили, адже італійки стали більш агресивними, та в певному сенсі більше схожими на чоловіків.
Але, як жінка, що прожила в Італії останні 15 років, я не можу сказати, що італійці стрибають в гречку частіше за чоловіків інших національностей. У минулі десятиліття, коли Адріатичне узбережжя було на піку популярності, туристи часто ставали свідками далеко не найбільш джентльменської поведінки італійців, та це були переважно не дорослі чоловіки, а молоді хлопці, для яких тутешнє узбережжя було своєрідним майданчиком для пошуків розваг, а не серйозних стосунків.
Тож, якщо італійці і продовжують утримувати титул найпристрасніших ловеласів Європи, може це тому, що італійська мова є романтичною, мелодійною, та на думку чоловіків (принаймні, деяких) щирою? Італійці часто вживають слово “corteggiare”, що означає “залицятися”, та із великим запалом залицяються до вподобаної красуні!
Мій хлопець намагався підкорити моє серце, залишаючи мені записки під сидінням мого велосипеду, та дарував квіти на кожному побаченні. Буквально на кожному. В якийсь момент, будучи цинічною британкою, я попросила його припинити їх приносити, адже моя квартира почала виглядати, як похоронне бюро.
Та було ще дещо, що переконало мене в тому, що репутація італійців як бабіїв, які постійно зраджують своїм дружинам, є невиправданою.
За словами Дені Мітцман, сучасні італійки дедалі частіше зраджують своїм чоловікам
Щотижня я читаю Questioni di cuore (“Справи сердечні”), колонку з порадами для закоханих у додатку до п’ятничної газети La Repubblica. Це здебільшого розважальне чтиво, та подекуди я знаходжу там багато цікавого з соціологічної точки зору. На листи читачів відповідає відома журналістка (та тепер ще й за сумісництвом психолог у сердечних питаннях) Наталія Аспесі. Більшість з листів, що тут друкуються, – від чоловіків, які скаржаться на підступність та зраду з боку своїх жінок.
От лише минулого тижня я натрапила на лист від самотнього чоловіка, який думав, що зустрів свою другу половинку. Жінка розповіла йому, що живе самітницею, адже тепер вже колишній чоловік залишив її та переїхав до США. Чоловік до нестями закохався, та згодом з’ясувалося, що так званий колишній чоловік його коханої аж ніяк не колишній та ні до якої Америки не поїхав. Увесь цей час підступна жінка жила зі своїм чоловіком, а нещасного коханця використовувала для позашлюбних розваг. Це я до того, що листи від обманутих та покинутих коханців надходять і від чоловіків.
До речі, з усіх моїх знайомих пар, що розлучилися через адюльтер, стороною, що зрадила, завжди виступала жінка.
Отже, безумовно, “берлусконівський тип” багатих чоловіків, які колекціонують коханок так само, як і вінтажні автівки та дорогі вина, існує, та навіть заможні італійці далеко не всі схожі на героїв фільму Фелліні Солодке життя чи Паоло Соррентіно Велика краса. Якщо хочете знати мою думку, то сьогоднішні італійці – це звичайні європейці, тільки із зіпсованою репутацією.
Хто такий Казанова?
Джакомо Джироламо Казанова (1725-1798 рр.) – славнозвісний італійський авантюрист та ловелас
Кажуть, що він мав 122 коханки, об’їздив всю Європу та був особисто знайомий з Моцартом, Вольтером, Гете та Бенджаміном Франкліно
Свого часу працював бібліотекарем та написав мемуари Історія мого життя
У кінематографі роль Казанови виконували Доналд Сазерленд, Френк Фінлей, Гіт Леджер та Девід Теннант
