Marianna Soronevych
Ексклюзивне інтерв’ю кореспондента «ВЗ» з легендарним співаком, який уже давно став синьйором Роберто
Робертіно ЛОРЕТТІ: «Навіть коли мені буде 90, для публіки залишатимуся Робертіно»
Він – найзнаменитіша дитина ХХ століття. Зараз йому – уже 62 роки. І він досі співає. Уже, правда, давно не дитячим тембром – дискантом, а тенором і подекуди баритоном. Про свій голос, слава про який у 1960-ті облетіла увесь світ, італійський співак-легенда Робертіно Лоретті каже: «Я, як червоне вино, з роками стаю лише кращим». Коли й тепер його називають Робертіно, цей серйозний чоловік жартома обурюється: «Який же я Робертіно? Робертіно я був у дитинстві. Тепер я – великий Роберто». Та для людей він назавжди залишиться Робертіно Лоретті – хлопчиком-підлітком, італійська пісенна класика у виконанні якого зайняла окрему нішу в історії світової музики: Jamaica, O Sole mio, Torna a Surriento…
Нещодавно Роберто Лоретті побував в Україні – був членом журі Міжнародного конкурсу виконавців «Пісні моря», який відбувся у Криму, неподалік Севастополя. На півострів знаменитий співак завітав на запрошення свого давнього українського друга – акордеоніста-нардепа Яна Табачника.
– Об’їздив практично увесь Радянський Союз, але в Україні бував лише у Криму та Одесі, – розповідав Роберто Лоретті кореспонденту «ВЗ». – Ваш півострів – як наша Сицилія…
– …Ви мали нагоду спілкуватися тут з українською мафією?
– Ні-ні, я не про мафію (Сміється. – Г. Г.). Просто у Криму так само спекотно, як на Сицилії. Завдяки такій температурі повітря почуваюся тут як удома. І взагалі Крим своєю природою схожий на Італію. Хтозна, може, наступного року спланую собі відпочинок на Кримському півострові.
– З якими думками їхали до України? Побачили якісь зміни?
– О так, від часу мого останнього перебування в Україні, саме у Криму, а це було років сім-вісім тому, у вашій країні багато що змінилося. І ці зміни, як на мене, лише на краще. Мені цікаво було їхати до України. Мені подобаються ваша країна і українці. Україна – прекрасна, а українці – чудові сильні люди.
– Почули й побачили на «Піснях моря» молодих виконавців. Що порадили б їм на шляху до популярності?
– Найперше – якнайкраще показати свій талант. А наступний крок – знайти продюсера. Не завадить у нашій справі, звісно, й дещиця удачі. Україна – багата на талановитих людей. Сучасних ваших зірок, зізнаюся, не знаю. Не стежу за шоу-бізнесовими процесами. Узагалі більше люблю класику, особливо зараз, коли таке засилля поп-музики. Та свого часу був особисто знайомий з великим українським талантом – Анатолієм Солов’яненком. Впевнений, найближчим часом світ почує ще не про одного талановитого українця.
– Як ви познайомилися із Солов’яненком?
– Наш уряд орендував для нього студію в Мілані. Анатолій Солов’яненко приїхав тоді до Італії разом з іншим відомим оперним співаком – болгарином Борисом Христовим. Ми неодноразово зустрічалися в Римі, сиділи у ресторанах. Разом виступали. Анатолій був на відкритті мого ресторану, після чого я запросив його до себе в гості. Ми чудово провели час у мене вдома. Я б навіть сказав, ми стали справжніми друзями. Тому, коли дізнався про те, що Солов’яненка не стало, це потрясло мене. На його похоронах я виконав «Аве Марія»…
– Зараз в Італії багато українських заробітчан. Чи доводилося вам спілкуватися із ними?
– Так, знаю, що українців у нас – дуже-дуже багато. Особистих контактів з ними не мав. Але бував на подіях, на яких збиралася маса українців, росіян, білорусів… Річ у тім, що один мій знайомий італійський депутат, опікуючись вихідцями з України, Росії та інших пострадянських країн, час від часу організовує для них в Італії різноманітні свята.
– Ви вже, мабуть, звикли до того, що публіка досі називає вас лагідним дитячим іменем Робертіно…
– Навіть коли мені буде 80 чи 90, для публіки залишатимуся Робертіно. Хоча я і озирнутися не встиг, як став синьйором Роберто…
– У радянські часи вашу «Джамайку» використали як саундтрек до фільму «Москва сльозам не вірить». У 1990-х ця ж пісня зазвучала у російських стрічках «Маленький гігант великого сексу» та «Брат». Чи відстежуєте використання пісень у вашому виконанні? Чи завжди отримуєте відрахування?
– Як виконавець постійно отримую відрахування. Потрошки. І не тільки за «Джамайку», а й за «Аве Марія» та інші пісні. Уже кілька років мені надходять гроші із Росії. Щодо України, то тут ця справа поки що не налагоджена. Хоча перші ластівки уже були.
– Син Лоренцо пішов вашими слідами?
– Ні, співати він не хоче. Каже, що в нашій сім’ї достатньо й одного співака (Сміється. – Г. Г.). Хоча у нього – прекрасний голос. У дитинстві Лоренцо часто співав. Зовні він – красивий, схожий на мене у молодості. Правда, трохи вищий за мене. Лоренцо цікавиться комп’ютерами, різноманітною електронікою, промоцією… Володіє кількома іноземними мовами, любить подорожувати.
– Займаєтеся різними видами бізнесу – ресторанним, кінним… Маєте власні магазини, торгуєте кавою, мінеральними водами… Яка справа для вас є наймилішою і найприбутковішою?
– У першу чергу я – співак. Живу піснями, концертами, гастролями. На цьому й заробляю. А всі види бізнесу для мене – хобі, якому присвячую лише вільні хвилини і заробітки від якого для мене не надто важливі. Так буде доти, доки відчуватиму у собі сили виходити на сцену і робити найулюбленішу справу свого життя – співати.
– Чим полюбляєте побалувати себе?
– Люблю викурити сигару, поринувши в задуму. Люблю добре попоїсти…
Довідка «ВЗ»
Роберто Лоретті народився 22 жовтня 1947 р. в Римі у незаможній сім’ї, в якій росло восьмеро дітей. У ранньому дитинстві почав зніматися в епізодичних ролях у кіно. У 6 років став солістом церковного хору, а у 8 – почав співати у хорі Римського оперного театру. На одному з концертів у Ватикані Папа Римський Іоанн XXIII був настільки розчулений виступом хлопчика, що забажав зустрітися із ним. У 10 років у зв’язку з хворобою батька Робертіно був змушений шукати роботу – влаштувався помічником булочника. Та співів не полишав. У 1960 р. під час XVII Літніх олімпійських ігор в Римі O Sole mio у виконанні Лоретті почув датський телепродюсер Сайр Вольмер-Сьоренсен – й почав допомагати юному даруванню. Датським лейбл Triola Records підписав з Лоретті контракт. Сингл O Sole mio (1961 р.) став золотим. І пішло-поїхало… У 1964 р. співак став фіналістом знаменитого фестивалю у Сан-Ремо. Успішно гастролював країнами Європи та у США. Французька преса «охрестила» хлопця «новим Карузо». Називали його і «голосом Всесвіту». Він щодня отримував мішки листів з усього світу. Популярність Лоретті дійшла і до країн тодішнього Радянського Союзу, хоча на ці терени він уперше завітав лише в 1989 р. Коли Робертіно почав дорослішати, його голос мутував з дитячого дисканта – до тенора і баритона. У пісенній кар’єрі співака відбулася тривала пауза. Лоретті подався у бізнес. Та у 1982-му вирішив повернутися до гастрольної діяльності.
