Marianna Soronevych
Домосідам, які не знають, як влаштований розвинений світ, складно якісно змінити на краще життя в своїй країні
Микола та Марина Соколовські вже четвертий рік приймають туристів у своєму будинку в карпатській Криворівні. Ознайомитися з гуцульськими традиціями і відпочити від міського ритму до них з’їжджаються звідусіль, – пише Інна Прядко в № 21 журналу Корреспондент від 1 червня 2012 року.
“Найбільше киян, тепер ось підтягується і схід України, – розповідає Соколовський, – часто іноземці приїжджають: були і французи, і швейцарці, поляків багато”.
На відміну від своїх гостей, самі господарі за кордоном не були ніколи. Спочатку, за словами молодої пари, на такі поїздки не було грошей, тепер – часу: двоє маленьких дітей, господарство і бізнес.
Гуцульська пара – в числі 77% українців, які, за даними опитувань компанії Research and Branding Group (R&B Group), не були за кордоном жодного разу. А співвітчизників, що побували далі Росії, Єгипту і Туреччини – наприклад в країнах ЄС, США чи Канаді, – набереться від сили 17%, констатують результати спільного дослідження фонду Демократичні ініціативи та Центру Разумкова. Київський міжнародний інститут соціології виносить остаточний вирок українцям-домосідам, стверджуючи, що 36% з них не виїжджали навіть за межі рідного регіону.
Не в приклад їм жителі західних країн – активні мандрівники. Так, згідно з даними Eurostat, щорічно за кордоном бувають 76% бельгійців, 53% голландців, 40% словаків, 32,5% німців і 15% поляків. Для порівняння: з України щороку виїжджають за кордон лише близько 5% її жителів.
Крім того, в Німеччині, Австрії, Словаччині, Чехії 90% молоді як мінімум одного разу побували за кордоном. У той час як аналогічний показник для українців – лише близько 22%, стверджують у R&B Group.
Розширенню кругозору жителів України, на думку експертів, заважає передусім низький достаток: за даними Центру Разумкова, 41% співвітчизників їх доходів вистачає тільки на харчування та товари першої необхідності, а ще 14% ледве зводять кінці з кінцями. Не сприяють далеким подорожам і візові бар’єри і консерватизм, що виробився ще за часів СРСР з його залізною завісою.
Причому наслідки такого осілого способу життя значні: вузький кругозір, в тому числі спотворені уявлення як про власну країну, так і про світ, убогий життєвий досвід і в кращому випадку – лише академічні знання в основної маси населення.
Усе це позбавляє країну ґрунту для продуктивних реформ, вважає професор Клер Уоллес, заступник директора Школи соціальних наук Абердинського університету (Шотландія), яка спеціалізується на дослідженнях східноєвропейської міграції.
“Ті, хто побував за кордоном, привозять з собою новий практичний досвід, який може бути недоступний в Україні, – резюмує експерт. – Дуже шкода, що українці мало подорожують, адже вільне переміщення приносить величезні переваги як країнам, які приймають приїжджих, так і їх “донорам”.
До пляжу і назад
У закордонному паспорті 29-річної Зінаїди Болтенко шенгенських віз поки немає. Київський бухгалтер згадує, що довгий час надавала перевагу подорожам, які сама називає класичними, – виїзди до українського чорноморського узбережжя спочатку з батьками, потім з друзями.
Але з часом такий формат відпочинку вона змінила на активні поїздки по всій країні – велосипедні, похідні, а потім і спелеологічні. Минулої осені Болтенко вперше побувала за межами України, вивчаючи печери Молдови, і тепер планує автомобільну поїздку з друзями у спелеологічних мекк Франції, а також сподівається побувати і в інших країнах ЄС.
Болтенко відзначає, що спілкування з подорожніми, які активно подорожують за межами батьківщини, докорінно змінило її ставлення до доступності виїздів за кордон. “Мені здавалося, інші країни – це щось неймовірно далеке, інша галактика взагалі, – ділиться киянка. – А потім раптом розумієш, що зараз це не так страшно і не так складно зробити”.
Українців, яким доводилося виїжджати в далеке зарубіжжя, Ірина Бекешкіна, директор фонду Демократичні ініціативи, називає особистостями особливого складу. “Це люди більш рухливі, навіть не стільки більш заможні, скільки більш самостійні”, – зазначає соціолог, нагадуючи, що такі поїздки, як правило, пов’язані з необхідністю певних організаційних зусиль.
Тому нечисленна когорта тих, хто бачив світ по західну сторону, – це, як правило, активні освічені жителі міст-мільйонників 25-40 років, які виїжджають туди на навчання, у відрядження або просто у відпустку.
Охоче перетинають кордони з ЄС і трудові мігранти із Західної України – з цього регіону до Євросоюзу, США або Канади встигли з’їздити 26% жителів, тоді як зі Східної України – всього 10%.
Перше туристичне знайомство із закордоном для більшості українців починається з Туреччини і Єгипту, причому часто ними і закінчується. Так, до недавнього часу пляжні турецько-єгипетські вояжі займали 90% ринку організованих виїздів, констатує Йосип Андрик, голова Асоціації лідерів турбізнесу України (АЛТУ) і гендиректор компанії Tez Tour Ukraine.
Лише за останні кілька років цей показник знизився приблизно до 70%, насамперед через спрощення в’їзду в кризові Грецію та Іспанію, а також у балканські країни.
Однак відносна дешевизна, формат “все включено”, а також близькість курортів Туреччини та Єгипту, як і раніше, роблять їх майже безальтернативним варіантом для співвітчизників з тонкими гаманцями.
“Люди приїжджають на all inclusive і вважають, що на цьому їхня місія відпочинку закінчена”, – констатує Володимир Царук, керівник Центру туристичної інформації. За спостереженнями експерта, якщо німецькі, японські, китайські мандрівники зазвичай активно їздять по країні, беруть екскурсії, то серед українців і росіян ознайомитися з культурою країни за межами туристичної зони наважуються одиниці.
Хоча молоде покоління набагато більше допитливе – воно стрімко розширює географію своїх подорожей, а щоб при цьому зробити далекі поїздки економічними, все частіше віддає перевагу обходитися без послуг турфірм, визнає Царук.
Сегмент самостійних мандрівників широких поглядів зростає, згоден з ним Андрик, і сьогодні, за найбільш грубими оцінками, наближається до 1 млн українців на рік, що можна порівняти з потоком організованих туристів – 1,5-1,6 млн осіб.
У цьому виїзні українці йдуть слідами європейських пілігримів: згідно з даними дослідження Eurobarometer, лише 24% європейців вдаються до допомоги агентств для організації відпустки, в той час як 70% дбають про відпочинок самі.
“Багато німців подорожують бюджетно, на приклад, з рюкзаками, поїздами, на мотоциклах і навіть велосипедах”, – розповідає німецький політолог Андреас Умланд, доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії.
Його батьківщина – багаторічний лідер у світовому рейтингу найбільш активних мандрівників Всесвітньої туристської організації ООН. У 2010 році жителі Німеччини витратили на закордонні поїздки $77 млрд, випередивши за цим показником США, Китай, Великобританію і Францію.
Культурний шок
Українцям до рекордсменів з вояжів поки далеко. Візовий режим з ЄС, небагатий вибір лоукостів на вітчизняному авіаринку і обмежені фінансові можливості для дальніх поїздок – лише неповний перелік бар’єрів, що перешкоджають далеким подорожам.
Якщо в Європі основна частина населення – середній клас, для представників якого звичайний чек зарубіжної поїздки становить 1,0-1,5 тис. євро при середній зарплаті в ЄС близько 2 тис. євро, то українці, які заробляють в середньому 300 євро, за спостереженнями Андрика , зазвичай намагаються вкластися в 500 євро, що значно звужує їхній вибір.
Олена Толмачова, 47-річна киянка, чий зарубіжний досвід до останнього часу вичерпувався лише будзагінною поїздкою в НДР, недавно з’їздила в пляжний тур у Єгипет і переконалася, що такий відпочинок їй нецікавий. При цьому їхати в Європу автобусом і “абияк” киянка не хоче, а комфортну подорож поки не може собі дозволити.
“Плюс до всього, я не знаю мови, що теж обмежує мої можливості”, – визнає Толмачова.
Відсутність знання хоча б розмовної англійської лише посилює ментальний страх українців перед виїздом за межі країни, що сформувався протягом довгих десятиліть життя за залізною завісою, вважають експерти.
“Це стосується всієї Східної Європи, – упевнений британський професор Алан Файял, заступник декана Школи туризму Борнмутського університету. – Справа не тільки в грошах, а й у тому, що протягом довгих років у вас не було можливості подорожувати і, крім фізичних бар’єрів, формувалися ще й емоційні”.
І якщо сьогодні такі перепони для Польщі, Чехії, Словаччини та країн Балтії в основному зруйновані, то для українців завіса, хай і в легкій формі, візових обмежень продовжує існувати.
25-річну співробітницю столичного піар-агентства Тетяну Куцоверу, яка поки не бувала в Європі, лякає довгий список формальностей, що передує поїздці в ЄС. Недавня аспірантка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка побоюється, що із її невисоким доходом, незаміжнім статусом і відсутністю значимої власності на шенгенську візу розраховувати не доводиться.
Отримання візи – часом справді не найлегша частина поїздок, ділиться досвідом копірайтер Сергій Пасюта, який до 29 років “підкорив” три країни – Польщу, Німеччину та Італію. Але можливість порівняти спосіб життя в різних державах вартує цих зусиль, упевнений він.
Отримання візи – часом справді не найлегша частина поїздок
Наприклад, в Неаполі, охопленому сміттєвою кризою, киянин часом почував себе “майже як вдома”: проблема утилізації відходів у цьому місті стоїть не перший рік. Франкфурт-на-Майні підкорив Пасюту ідеально зістикованими системами міського та приміського транспорту, а також горезвісною німецькою скрупульозністю.
“Дорожнє полотно і проїзна частина на одному рівні, на 2 см вище – місце для парковки, ще на 2 см вище – тротуар”, – згадує мандрівник.
Тому після Німеччини, зізнається Пасюта, особливо сильний “ефект Борисполя” – контраст між закордоном і українською дійсністю, який відчувається відразу після виходу зі столичного аеропорту.
Однак незалежно від того, на чию користь буде таке порівняння, будь-які контакти з іншими культурами збагачують людину, впевнена киянка Валентина Кравченко, яка ще до перебудови разом з чоловіком об’їздила практично весь Радянський Союз, а після падіння залізної завіси – більшість країн Європи та Азії.
Найдивовижнішими відкриттями Кравченко називає повну контрастів і багату на багатотисячолітню історію Індію, насичений візуальною, харчовою та побутовою екзотикою Таїланд, а також європейську Голландію – на думку Кравченко, втілення свободи і розкутості.
А Анатолій Гриценко, голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, почерпнув у різних країнах чимало корисного для політика – досвід ефективного місцевого самоврядування в Польщі або держпідтримки стратегічних галузей економіки в Південній Кореї.
Гриценко переконаний: для країни важливіше, щоб пересічні громадяни якомога більше вбирали в себе закордонне життя. “Для людей, які вибирають собі владу, через живе спілкування важливо відчути, що можна жити в іншому правовому середовищі”, – наголошує парламентарій.
Регулярні поїздки змінюють світогляд людей, вторить йому Файял, причому це правило працює і для цілих націй.
Мандрівники на дальні дистанції більш терпимі до інших людей, краще орієнтуються в світових процесах і виробляють здатність дивитися на звичні речі збоку.
“Нещодавно я повернувся з Гімалаїв М’янми, де провів чотири тижні в лісі, – ділиться враженнями польський репортер Анджей Мушиньський. – Кілька днів не міг звикнути до європейських реалій. Неймовірно, як багато непотрібних речей ми виробляємо, купуємо, а потім знищуємо”.
Такі відкриття змінюють побутові звички людей, впевнений Файял. “Їжа та напої, уявлення про формат сім’ї, ставлення до інтернаціональних шлюбів – все це разюче змінилося не тільки у великих містах, а й по всій Британії”, – відзначає експерт наслідки активних поїздок своїх співвітчизників протягом століть.
Точно так само багатий досвід подорожей підштовхує і до державних реформ, переконана Уоллес. Для України, на її думку, це особливо актуально. Державі як повітря потрібні люди, які вчилися або працювали на Заході. У той же час, за словами Уоллес, сьогодні багато з них не можуть знайти на батьківщині роботу, яка відповідає їхній кваліфікації.
“Якби з таких людей сформувати управлінську команду державних менеджерів, то тоді країна розвивалася б швидше, – вторить їй Гриценко. – Досвід Грузії це показав”.
Поки між поглядами співвітчизників, які поїздили за кордон, і всіма іншими лежить прірва. Приміром, за даними дослідження фонду Демократичні ініціативи та Центру Разумкова, лише 45% українських домосідів підтримують євроінтеграцію України, тоді як серед тих, хто бував у країнах ЄС, США чи Канаді, їх 79%.
А молоде покоління українців щосили прагне покинути рідні пенати, констатують експерти. Вони вільні від радянських стереотипів і завдяки інтернету менш скуті в способах організації подорожей, а також легко звіряють годинники зі своїми однолітками з інших країн, переймаючи звичку до активного пізнання світу.
“Нове покоління мислить зовсім іншими категоріями, щодо подорожей у них немає шор, і вони все частіше діють за принципом “бачу мету – не бачу перешкод”, – підсумовує Андрик.
