Marianna Soronevych
В останні тижні все частіше звучить думка, що ситуація на українському Сході стала можливою через те, що її жителів «не чують»
Ідеться не про російських диверсантів чи проплачених сепаратистів: під гаслом «почути Донбас» готова підписатися значна частка пересічних мешканців регіону. І хоча не всі вони прагнуть упасти в розчахнуті обійми Путіна, все ж мають багато претензій до української влади й на цьому тлі вільно чи спеціально грають на руку кремлівському царьку. То чи справді Донбас не чують?
Кримські граблі
Перша й головна вимога, яку озвучують із захоплених адмінбудівель у Луганській та Донецькій областях, — проведення референдуму про статус і повноваження Донецької, Луганської та інших південно-східних областей.
«Результати цього референдуму повинні лягти в основу нової Конституції України — федеративної держави, в якій комфортно почуватимуться люди всіх поглядів, національностей, мовних груп і релігійних конфесій», — ідеться у зверненні сепаратистів, які захопили Донецьку ОДА.
Тобто мова про три вимоги: проведення референдуму, ухвалення нової Конституції і перетворення України на федерацію. Жодна з них (окрім ухвалення нової Конституції) не може «бути почутою», оскільки не лише суперечить українському законодавству, а й не має великої підтримки в українців.
Насамперед слід зазначити, що історія з референдумом на Південному сході — з тієї ж опери, що й референдум у Криму. Якби його все ж провели, він був би так само незаконний — питання статусу територій не можна вирішувати на місцевих референдумах — і невизнаний світом. Однак сепаратистів це не зупиняє. Ба більше, вони хочуть повторити кримський сценарій повністю.
Зокрема, на Великодні свята луганські сепаратисти оголосили проведення 11 і 18 травня «двоетапного референдуму». На першому етапі 11 травня має відбутися референдум про автономний статус Луганська як суб’єкта української федерації. При цьому відсутність української федерації як явища до уваги не беруть. А вже на другому етапі, 18 травня, луганчани мають визначитися, чи вони хочуть бути незалежною республікою, чи стати суб’єктом РФ.
Очевидно, що про жодну законність будь-якого референдуму на території Південного сходу говорити не випадає. Аналогічно й з вимогою федералізації.
Федералізація чи децентралізація?
Оскільки Україна за Конституцією є унітарною країною, зміна державного устрою конституційним шляхом неможлива. Втім ідея федералізації України є доволі популярною, і її прихильниками було та є чимало авторитетних людей. Зокрема, в минулому за такий державний устрій України виступали Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, В’ячеслав Чорновіл, Сергій Подолинський, ідеї федералізму проголошувало Кирило-Мефодіївське братство («федерація слов’янських народів») тощо. На думку сучасних прихильників федералізації, вона може вирішити проблему неоднорідності України й зменшити протистояння між Заходом та Сходом. А також надасть регіонам більше повноважень, а відтак можливостей.
Водночас противники федеративного устрою вказують на те, що федералізація не зніме протиріч, а навпаки — посилить розкол, ускладнить зовнішні відносини України, серед них питання вступу в ЄС чи в НАТО, збільшить у регіонах рівень бюрократії тощо. Також федерації виникають не внаслідок розколу країни, а внаслідок об’єднання окремих суб’єктів. Урешті, слово foederatio з латинської перекладається як «союз», «об’єднання».
Однак усі дискусії «за» чи «проти» не стосуються нинішньої ситуації: вимогу федералізації України висувають не для того, щоб поліпшити чи полегшити життя в країні, а для того, аби спростити Російській Федерації процес загарбання її частини чи принаймні загальмувати проведення в Україні необхідних реформ. І в досягненні мети нехтують навіть тим фактом, що, за соціологічними дослідженнями, прихильниками федеративного устрою є лише 17% українців. Зокрема, як свідчать дані опитування, яке провів Центр ім. Разумкова з 28 березня до 2 квітня 2014 року.
Водночас, якщо уважно «слухати Донбас», то з’ясовується, що люди хочуть не федералізації, а децентралізації. Тобто передачі більше повноважень на місця, можливості розпоряджатися власними коштами, впливати на призначення місцевих посадовців тощо. Абсурдною є ситуація, коли всі кошти, які заробив регіон, скеровують у Київ, а вже звідти їх розподіляють поміж регіонами. Цю схему роками критикують, однак досі жоден політик так і не взявся за зміну правил гри. Але сьогодні власне децентралізація влади може стати тим рецептом, який нівелює сепаратистські настрої на Сході. Відтак в. о. президента України Олександр Турчинов доручив уряду до липня забезпечити ухвалення Верховною Радою пакета документів для децентралізації влади.
Глухота Кремля
Однак чи то слово «революціонерам» не подобається, чи то завдання стоїть по-іншому, але сепаратисти відкидають будь-які пропозиції до діалогу чи компромісу й уперто вимагають саме «федералізації». І тут виникає думка: може, Донбас і не чують, але, схоже, в глухоті треба звинувачувати не українську владу, а російську, оскільки це вона руками своїх терористичних підрозділів нагнітає ситуацію на Південному сході, відкидає будь-які заклики до компромісу й цілковито нехтує думкою місцевих жителів.
Це промовисто засвідчила ситуація із виконанням женевських угод. Нагадаємо, під час чотиристоронніх перемовин у Женеві голови МЗС України, Росії, ЄС та США підписали угоду щодо вирішення української кризи. Згідно з нею, усі незаконні збройні формування потрібно роззброїти; всі незаконно захоплені будівлі мають повернути законним власникам; всі незаконно захоплені вулиці, площі та інші громадські місця в українських містах повинні звільнити. Всім учасникам протестів і тим, хто звільнить будівлі та інші громадські місця і добровільно складе зброю, буде гарантовано амністію, за винятком тих, кого визнають винним у скоєнні тяжких злочинів.
Українська сторона відразу взялася за виконання угоди: було призупинено активну фазу антитерористичної операції, а у Верховній Раді зареєстрували законопроект про амністію учасників акцій протесту. Згідно з ним, сепаратисти мають три дні на те, щоб звільнити адмінбудівлі та здати зброю. Однак, незважаючи на те, що амністія була однією з їхніх вимог, виконувати женевську угоду сепаратисти не спішать. Кажуть, спочатку Київ сам має їх виконати: звільнити Майдан і роззброїти Нацгвардію та «Правий сектор». А крім того, ще й Кабмін має піти у відставку: тільки після цього сепаратисти будуть «готові до діалогу».
Урешті в. о. президента Олександр Турчинов був змушений визнати, що ні Російська Федерація, ні її терористичні спецпідрозділи, які присутні в Україні, демонстративно не планують виконувати домовленості, яких було досягнуто в Женеві.
Він зазначив, що, замість роззброєння та звільнення адміністративних будівель, терористи знову захопили приміщення міського відділу внутрішніх справ у Краматорську та взяли в заручники керівника міліції.
Не допомагає деескалації конфлікту й парад так званих виборів «народних губернаторів». Нагадаємо, «народними губернаторами» у минулі вихідні обзавелися Луганська, Донецька й Одеська області. Причому в Одесі губернатор призначив себе на цю посаду «Скайпом».
Це не всі вимоги, які висуває Схід. Лідери озвучують різні вимоги. Серед них: відставка нинішньої центральної влади і переобрання парламенту, надання дозволу людям Південного сходу брати участь в ухваленні рішень, а всім українцям — рівні права, незалежно від того, де вони живуть і якою мовою говорять (вочевидь, мають на увазі вигадане Москвою переслідування російськомовних громадян, — «Газета»), і навіть скасування біометричних паспортів і вакцинації.
Безумовно, Донбас можна й навіть треба почути. Але тут слід чітко відділяти голос місцевих мешканців від голосу російських терористів, головна мета яких — загострення ситуації на Південному сході та унеможливлення розвитку України як такої. І звісно, якщо Донбас справді хоче бути почутим, то повинен відмовитися від протизаконних вимог і навчитися грамотно формулювати свої думки, не перетворюючи діалог на нагромадження бздур.
Ірина ГАМРИЩАК
