Marianna Soronevych
Двадцять художників стріт-арту з десяти різних країн взяли участь у створенні масштабного настінного розпису на 11 різних будівлях, розташованих у римському передмісті Маранча.
Їх заохотила для цієї роботи місцева влада з метою приваблення туристів до одного з найбідніших кварталів італійської столиці.
Джеріко – одна з молодих зірок римського вуличного мистецтва – зізнається, що мріє відтворити у стріт-арті славетні фрески Мікеланджело зі Сикстинської каплиці.
“Я намагався створити щось більш спокійне, ніж мої попередні роботи. Я обрав рімейк відомого твору Мікеланджело, проте в значно природнішій інтерпретації”, – каже він.
“Коли мова заходить про історію цього виду мистецтва, передусім на думку спадають давні Помпеї. Слово “ґраффіті” походить від італійського слова “ґраффіто”. В епоху ренесансу всі “палаццо” зовні були прикрашені фресками – це і є стародавнє ґраффіті. Згодом про нього забули, і тепер Рим намагається надолужити цю прогалину”, – розповідає письменниця Джессіка Стюарт.
“Чимало людей приходять сюди, щоб поглянути на наші твори, і вони в захваті від них. Вони – під враженням, адже ніколи раніше не бачили такого. Раніше ніхто сюди не навідувався, тепер – зовсім інша справа”, – говорить мешканець кварталу.
“Стріт-арт – це мистецька галерея просто неба. Це – шанс для усіх, в тому числі для людей, які ніколи не ходять до музеїв та галерей, які загалом не цікавляться мистецтвом, можливість долучитися до прекрасного”, – додає одна із туристок.
Проте не все так безхмарно. Адже, крім випадків, коли є спеціальний дозвіл, в Італії ґраффіті офіційно заборонене. Художників, які порушили закон, чекає суворе покарання.
