Marianna Soronevych
На вашу думку, які виклики та завдання стоятимуть перед новим наступником святого Петра?
Маріанна Сороневич, головний редактор “Української газети” в Італії:
– Самі представники Римо-католицької церкви визнають, що вона на кілька століть відстала від сучасності. Тому основне завдання нового Папи – адеквація доктрини та політики Ватикану до сучасних умов життя.Поряд із вічними темами інтеррелігійного діалогу, теологічними і культурними суперечностями сучасності, кризою ідентичності людини в умовах економічної та політичної кризи глобалізованого світу перед новим Папою постануть нові проблеми, у яких його попередники уникали публічності.Сила Церкви полягає у чистоті, та в останні роки її образ був затьмарений низкою скандалів. Окремими темами є справа “Ватілікс” і педофілія у церковних колах. Ватикан намагався затушувати ці питання або вирішити їх, не виносячи, як то кажуть, сміття з хати. Проте сучасне суспільство вимагає демонстрації чіткої позиції та покарання людським судом порушників людських законів.
Анатолій Бабинський, головний редактор часопису “Патріярхат”:
– Перед Конклавом чи не найгостріша критика стосувалась Римської курії. Давно ведеться розмова про її реформу. Якщо дивитись глобальніше, то це питання стосується цілої Церкви: чи її життя повинне визначатись, так би мовити, “знизу”, а чи спускатись “зверху”. Річ у тім, що курія, яка повинна просто допомагати Папі керувати Церквою, з часом перетворилась із допоміжного на керуючий бюрократичний орган. Але Церквою повинні керувати єпископи на чолі з Папою, а не курія. Тому від того, хто стане Папою (чи кардинал з курії, чи ні), багато залежить у цьому питанні.Окрім того, перед новим Папою постане питання покликання. Нині у Західній Європі не вистачає священиків. Цю проблему треба буде вирішувати, адже через кілька років їхній середній вік сягне 70 – 80 років. Звичайно, покликання залежить від Бога, але можна змінити щось у підходах, щоби їх було більше. Разом із цим уваги потребує і проблема пасивності мирян. Тривалий час вони були витіснені з активної участі в житті Церкви як структури. Після Другого Ватиканського собору мирянам почали надавати більшої ваги, адже вони відіграють значну роль не лише в самій Церкві. Миряни живуть і працюють у різних середовищах, де вони покликані стати проповідниками Христа. Часто стикаються із набагато більшою кількістю людей, аніж священик, який бачить у церкві вже “готових” християн. Церква дала багато відповідей щодо ролі мирян, але все це погано втілюється у життя. Не в останню чергу через пасивність самих мирян, тому дуже важливо знайти нові інструменти, аби їх активізувати.Перед Церквою стоїть і проблема переслідування християн у всьому світі: бачимо, що чи не кожен день когось убивають. Тобто Церква повинна шукати методи впливу, аби зарадити таким ситуаціям. Ще один вагомий виклик – боротьба з бідністю, однією з найбільших проблем сучасного світу. Тим паче що у тих країнах, де Католицька церква присутня, є багато людей, які не мають що їсти. Церква повинна ефективніше достукуватися до сильних світу сього, аби ресурси в ньому розподілялися справедливіше. Це стосується і екологічної ситуації, яка в останні роки погіршується.Викликом для Церкви зараз стають і так звані ліберальні цінності, які нерідко суперечать вченню християнства. Звичайно, змінювати вчення Церква не може і не буде – вона його тільки щораз повніше розкриває, уточнює. Церква не може нав’язувати християнські цінності як обов’язкові для всіх людей. Проте ніхто не може заборонити їй висловлювати свою позицію, бо християни такі ж повноправні члени суспільства, як інші люди. Їхній світогляд, базований на вірі, нічим не гірший від світогляду, який спирається на іншу базу. І в цьому питанні Церкві треба буде приділити увагу своїм вірним, аби дати їм адекватне розуміння небезпеки тих цінностей сучасної культури, які суперечать вірі, а ширшому загалу пояснити, чому вона критикує ті чи ті явища. Багато людей називають серед проблем і скандали, пов’язані з сексуальними зловживаннями в самій Католицькій церкві. Такі проблеми, безперечно, були. Проте тут слід розрізняти самі проблеми від медіа-скандалів. Медіа-скандали – це інша тема, а сексуальні злочини, звісно, потребуватимуть певних чітких і конкретних дій.
Михайло Димид, протоєрей, доктор східного канонічного права:
– Новий Папа найперше має бути знаменником єдності Церкви. Це його найголовніша роль, оскільки він є першим з єпископів Вселенської церкви. Це нелегко. Треба мати широкий погляд на життя Церкви, в тому числі й на Східні церкви і на Римську церкву. Адже Римська церква нині – це багато різних церков: американська, німецька, польська, латиноамериканська… Недарма попередній понтифік скасував свій титул Патріарха Заходу, оскільки має бути символом єдності всієї Церкви. Щодо найважливіших злободенних питань у світі – тут теж є кілька. Нині ми маємо багато інформації, в тому числі й про Церкву та віру, однак нам бракує живих свідчень, людей, які реально були б свідками Віри та Любові, прагнення до єдності в Христовому стаді. І якщо хтось може зробити для цього радикальні кроки, то тільки Римський архиєрей. У світі багато християн живуть поза своїми родинами, розлучені, створили нові сім’ї. Чи вони мають місце в Церкві і чи торують шлях до спасіння?.. Що їм нині має сказати Церква?..Екологічні проблеми. Наскільки християни усвідомлюють природу як Боже творіння і чи відчувають свою відповідальність за неї? Чи довго розвиватиметься Земля, якщо нічого не змінювати?Маємо диктатуру релятивізму: в кожного своя правда. Але чи можна щось називати правдою, якщо вона не є такою для всіх. Для християн є одна правда – Господь Бог. Щодня у світі вбивають християн за те, що вони сповідують єдиного Бога. Тож іще однією проблемою сьогодення є те, аби в усіх суспільствах, в усіх країнах визнавали фундаментальне людське право на свободу віросповідання.Щодо нас, українців, то тут виокремлю два аспекти. Перший: маємо таку проблему, що, будучи історично одною Церквою, ми поділені, не можемо стати до одного престолу і звершувати літургію з нашими православними братами, бо для цього існують так звані “догматичні перепони”. Римський престол може це погодити. І другий: те, про що говорили наші патріархи Йосиф Сліпий і Любомир Гузар, – ми як Східна католицька церква прагнемо мати свій голос у Вселенській церкві, прагнемо отримати визнання як патріархат.
Юстин Бойко, ієромонах, прокуратор монастирів Студійського уставу УГКЦ при Апостольському Престолі:
– Впродовж останніх днів про виклики, перед якими постане новообраний Вселенський архиєрей, говорять дуже багато. Проте, на мою думку, правильніше буде говорити про виклики, які стоять не перед одною особою, навіть такого високого рангу, а перед усією Католицькою церквою, розсіяною по всій планеті.Відповідно кожний континент, кожна країна, у якій діє Церква, має свої особливі виклики. Коли вести мову про так званий Старий континент (маю на увазі країни Європи) і Північну Америку, де, здавалося б, християнство має міцне коріння, першорядною є проблема віри. Саме криза віри спричинила виникнення багатьох проблем морального характеру. Країни Азії та Африки можуть стати добрим ґрунтом для розвитку християнської віри, проте на даний час перед ними тяжка дорога до самоідентифікації і налагодження миру на континенті. Латинська Америка, де Католицька церква діє на повну потугу, стоїть перед небезпекою зробити з Христової науки ідеологічне знаряддя у боротьбі з соціальними проблемами. Коротко кажучи, кожен континент має свої особливі проблеми, які стануть предметом особливої уваги майбутнього понтифікату. Частково на ці виклики почав давати відповіді Папа Бенедикт XVI, намагаючись упорядкувати ієрархію цінностей у житті християнина. Ці самі виклики постануть і перед новим Папою, який, як на мене, намагатиметься здобувати щораз нові терени і спонукати самих християн до життя згідно з Христовою Євангелією.
Юрій Залізняк, доцент кафедри нових медій ЛНУ ім. І. Франка:
– Новому понтифіку доведеться відповідати на чимало викликів сьогодення, але чи не найбільшим із них буде питання відживлення віри в Бога і довіри до Його слуг на Землі та інших людей як ближніх. Імідж Церкви істотно погіршився через скандали з педофілією. Його, звісно, не можна порівняти з образом “благочестивої скромності” ієрархів російського православ’я з їхніми годинниками, автами і бенкетами, проте… Нинішній людині важко пояснити сенс віри: для чого варто ходити до церкви, ставати на коліна, сповідатися і приймати причастя. Їй не так легко пояснити, що вона отримає натомість… Бракує Церкві й притоку свіжої крові – покликаної до служіння молоді, яка свідомо відмовиться від мирських дарів задля вищого акту служіння. І трудовою міграцією кадрів з інших країн тут проблеми не вирішити. Новий Папа за цих обставин постане перед потребою визначення меж церковної модернізації у контексті допасування до потреб сучасного соціуму. Та тоді всім ще треба буде пояснити, що це за “непорушні догмати”, які можна змінити, зважаючи на нові обставини.
Володимир Телюк, власний кореспондент ТРК “Україна” у Львові:
– На мою думку, новому Папі доведеться займатися реформуванням Церкви в доброму розумінні цього слова. Світ дуже швидко розвивається, і Церква не завжди встигає за цим розвитком. Тому багато людей, зокрема у Європі, не знаходячи відповідей на свої питання, шукають їх у інших місцях, але не в церкві… Ватикану треба буде зробити дуже багато для того, щоб Церква не залишилася лише з парафіянами у країнах третього світу.
