Як італійська стала мовою кохання

Письменники та поети століттями формували стиль та словниковий запас італійської мови, керуючись насамперед принципами милозвучності й краси.

На днях це сталося зі мною знову. Я йшла вулицею свого рідного міста в США, коли почула, як пара розмовляє італійською. Я наздогнала їх і, намагаючись триматися наскільки можливо ближче, підслухала, про що вони говорять.

З того, що я почула, вони обговорювали ремонт свого будинку. Не надто поетична тема, але слова лунали так дивовижно, що я розплакалася.

Те саме зі мною трапилося, коли я повернулася в рідну Америку після двох років життя у Флоренції. Тоді мені жахливо бракувало уваги до краси, притаманної італійцям.

Bello (гарно) в італійській мові можна сказати про все, що вам подобається. Краса в усьому має першочергове значення. І сама мова, здається, налаштована на це особливе сприйняття краси.

Ця пристрасна мова так спокушає людей, що вони готові заради неї змінити своє життя.

Хтось під впливом миттєвого пориву переїжджає до Італії й перебудовує старі закинуті вілли. Інші вчать італійську на курсах, ретельно вимовляючи її співучі склади (uomini “чоловіки”). Комусь вдається, не заснувши, витримати кількагодинні опери.

І це не дивно. Сучасна італійська мова створювалася саме з метою захоплювати та чарувати. Письменники та поети, які століттями кристалізували її, керувались насамперед принципами милозвучності й краси.

В італійської мови незвичайна історія, пов’язана з політичними подіями в країні. На відміну від її західноєвропейських сусідок, Франції та Іспанії, Італія об’єдналась досить пізно – 1861 року.

До 1950-х років, поки не з’явились телевізори, 80% людей говорили на своєму рідному діалекті, каже Майкл Мур Френсіс, перекладач і постійний представник Італії в ООН.

“Іспанія та Франція об’єдналися раніше, і їхні національні мови стали мовами уряду та влади. Італійська, навпаки, в першу чергу орієнтувалася на художню літературу”, – пояснює він.

Сторіччями Італія була розділена на регіональні королівства і не мала єдиного уряду, об’єднаного офіційною державною мовою. В результаті мову створювали насамперед для потреб поетичних.

Кожен регіон мав свій говір: п’ємонтський, римський, неаполітанський, сицилійський, ломбардський та інші. Але ж звичайно домінував серед них тосканський діалект.

Напевно, це – не випадковість. Тоскана, з її пагорбами, виноградниками та річковими долинами – один з найкрасивіших регіонів Італії. Вона надихнула Відродження і залишається колискою мови, мистецтва, моди та туризму.

Коли я жила у Флоренції, і так само захоплювалася енергійною і пристрасною мелодією місцевого діалекту, мої італійські друзі сказали мені, що тосканський говір є предметом гордості.

Млосними літніми вечорами, сидячи в кафе, поруч з яким неодмінно виявиться щось пов’язане з Данте (його скульптура чи назва вулиці), вони замовляють склянку “Хока-Холи”, вимовляючи це слово з таким само придихом, з яким це зробив би їхній знаменитий співвітчизник.

Данте Аліг’єрі зіграв важливу роль у розвитку італійської мови. Він народився у Флоренції в 1265 році (де тепер розташований його будинок-музей). І написав невмирущу класику – “Божественну комедію”, поему про свою подорож пеклом, чистилищем та раєм, в якій його супроводжує Беатріче.

Окрім того, що він написав видатний твір, він також зробив дещо радикальне для свого часу. Він написав поему своїм рідним тосканським діалектом, попри те, що мовою освіченої еліти була латина.

Данте пояснив свій вибір в окремому творі “Про красномовство просторіччя” (De Vulgari Eloquentia). У наступні роки його внесок в розвиток регіону і мови отримав загальне визнання.

Цікаво, що інтерес до творів Данте ніколи не згасав. Це одна з причин, чому так багато мандрівників вирушають до Флоренції та досліджують пам’ятки, пов’язані з поетом, зокрема, дві його найвідоміші статуї – біля Галереї Уффіці й на площі Санта-Кроче.

Данте був не єдиним, хто сформував сучасну італійську мову.

Два інших відомих тосканця – Франческо Петрарка і його друг Боккаччо, автор “Декамерона” – також писали на тосканському діалекті.

Петрарка хотів, щоб його поезії розуміли якомога більше людей і він також мріяв довести, що італійська мова не поступається своєю витонченістю й інтелектуальністю латині.

Петрарка був надзвичайно популярним у добу Єлизавети. Можливо, це також сприяло тому, що Шекспір обрав Італію місцем дії “Ромео і Джульєтти”.

У XV столітті венецієць П’єтро Бембо заявив, що Петрарка писав найбільш вишуканою мовою, ніж будь-який італомовного автор, і що італійська нарешті заслуговує на своє визнання з-поміж інших літературних мов світу.

П’єтро Бембо походив з впливової аристократичної родини, був секретарем у Папи Льва X, а пізніше кардиналом. У своїй найвідомішій праці “Міркування про розмовну мову” (Prose della Volgar Lingua) він розробив рекомендації, як треба писати красивою і піднесеною італійською мовою, ритм якої повинен відповідати латині.

За зразок такої мови Бембо вважав тосканський діалект XVI століття, і насамперед твори Петрарки.

“Бембо багато зосереджувався саме на звучанні мови й писав про пошук ідеального балансу між “легкими” та “важкими” звуками”, – зазначає Майкл Мур Френсіс. Дослідження Бембо також великою мірою вплинуло на формування сучасної італійської.

Деякі лінгвісти вважають, що італійська та інші романські мови, як-от іспанська та французька, подобаються носіям англійської мови, оскільки вони впізнають у них звичні інтонації та звуки.

Але доктор Патті Аданк з Університетського коледжу Лондона, яка спеціалізується на фонетиці та усному мовленні, каже, що італійська приваблива на слух завдяки своїй “мелодійності”.

Багато слів в італійській мові закінчуються на голосний, а в середині слова рідко бувають скупчення приголосних. Завдяки відкритим складам (із закінченням на голосний) італійська є ідеальною для співу.

Або, як казав Імператор Священної Римської імперії Карл V: “Іспанською я розмовляю з Богом, італійською з жінками, французькою з чоловіками, а німецькою з конем”.

Звичайно, як визнає Майкл Мур Френсіс, репутація Тоскани як колиски італійської мови може бути нічим іншим, як “пропагандою” свого часу. Інші міста, приміром, Мілан, центр комерції, нічим не поступаються Флоренції.

І, як і багато інших міст, які стали туристичними центрами, Флоренція славиться насамперед своїм минулим.

Сьогодні мандрівники мають можливість почути як тосканський говір, так і діалекти інших регіонів, які помітно відрізняються від літературної італійської, насамперед на півдні.

Насправді, що далі ви від’їжджаєте від Тоскани, то більше відчутна ця різниця. А варіації італійської відбивають вплив дивовижної безлічі мов, серед яких грецька, арабська, іспанська, французька та навіть іврит.

На щастя, bello розуміють всюди.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Бріна Керр BBC Travel

 

____________________________________

 

Слідкуйте за найцікавішими новинами Української газети у Facebook.

 

БІЛЬШЕ НОВИН: