Marianna Soronevych
Папа хотів, щоб Мікеланджело переїхав до Риму: розписати вівтарну стіну Сікстинської капели. Художник погодився. Зрештою, краще було трудитися в Римі, в папській церкві, ніж повертатися в зганьблену Флоренцію, де йому загрожувала смерть. Його не залишили в спокої і після смерті Климента VII.
Новий папа, Павло III, ймовірно знав про ту обіцянку, що він дав Клименту VII. Втім, Павло давно вже носився з думкою зобразити на вівтарній стіні Сікстіни сцени «Страшного суду». Не допомогли ні посилання на нездоров’я, ні запевнення, що у нього договір, що йому треба завершити пам’ятник Юлію II. Папа і слухати не хотів. «Тридцять років, – вигукнув він – плекав я це бажання, і навіть тепер, ставши папою, я не можу його задовольнити! Я порву твій договір, і ти будеш мені служити, що б там не було». Згнітивши серце довелося дати згоду. Куди б він міг втекти з Риму? Де б міг сховатися від папського гніву?
Декретом від 1 вересня 1535 року він був призначений головним архітектором, скульптором і живописцем Апостольська палацу.
Папський наказ свідчив: перш за все, приступити до розпису в Сікстинській капелі. Зовні будівля була не дуже примітною. Але всередині Сікстинська капела була красива. Архітектор Джованні де Дольче, спорудив її в 1473 році при папі Сиксті IV, він володів, очевидно, і здібностями і смаком. Не дуже велика, майже прямокутна зала – сорок метрів в довжину і чотирнадцять завширшки – з високою, склепінчастою, майже плоскою в середній частині стелею, великими полуовальними вікнами, з візерунчастою залізною галереєю, що проходила під вікнами, і легкою мармуровою балюстрадою, яка відділяла власне церкву від притвору, вона справляла сильне враження. Ще в XV столітті кращі італійські майстри – Перуджіно, Боттічеллі, Росселі, Доменіко, Гірландайо, Пінтуріккьо розписали її стіни. Дванадцять зроблених цими художниками фресок зображували епізоди з життя Христа і житія Мойсея. А в простінках між вікнами були поміщені портрети пап. Правда, за їх достовірність було важко поручитись: Боттічеллі, Гірландайо, Фра Діаманті, які написали ці портрети, ніякими документальними даними в більшості випадків не володіли.
Власне кажучи, всі розписи в капелі були давно завершені. І для того, щоб виконати наказ папи, треба було пожертвувати фресками Перуджа, що прикрашали вівтарну стіну. Мікеланджело подобались ці фрески. Але йому не залишалося нічого іншого, як наказати поставити нову стіну, впритул до старої. Він зробив її трохи похилою – верхній край виступав приблизно на півліктя. У жовтні 1535 року він почав роботу.
Чотирнадцять років перебував він у центрі флорентійської культури, навчаючись і творячи в «Садах» Лоренцо Медичі, в художній школі для обдарованих хлопчиків. Крістофор Ландіна, коментатор Данте, розкрив тут перед ним глибини безсмертної «Божественної комедії», поет і філолог Анджело Поліціано вчив гармонії вірша. Тут він чув піднесені слова філософа Піко Де Ла Мірандола, який стверджував, що чоловіку дано досягти того, до чого він прагне, і бути тим, чим він хоче. Він бачив знаменитого Савонаролу, який клеймив розпусту і пороки знаті, викривав продажне духовенство. Він навчався мислити широко, жити роботою, бачити правду.
… Двадцять шість років було Мікеланджело, коли за замовленням вовнопрядильного цеху в своїй рідній Флоренції він взявся виліпити з величезної мармурової брили фігуру Гіганта – Давида.
Він і зараз стояв на одній з флорентійських площ, цей мармуровий гігант, гордий і нескорений. Знищивши республіку, завойовники не наважилися прибрати улюбленця городян.
… Як Мікеланджело після Давида не хотілося братися за розпис стелі Сікстинської капели! «Я скульптор, – доводив він папі Юлію II, – я скульптор, я нічого не тямлю в фресках». «Фреска – не моє ремесло», – не втомлювався повторювати він у листах. Але папа наполіг на своєму. Він був впертий і норовливий, той папа.
Але впертий і норовливий був і Мікеланджело. І він не любив, щоб йому заважали. Коли нетерплячий, не звиклий до відмов Юлій потайки пробирався в капелу, щоб хоч краєчком ока глянути на ненаписану ще роботу, художник кидав зверху дошки і папа змушений був рятуватись втечею.
Зрештою, папу все ж довелося пустити на ліси. Юлій II оглянув половину роботи – Мікеланджело ще не завершив її, і мовчки зійшов з вишки. Художник міг продовжувати. І хоча він іноді і скаржився на непосильні труднощі, хоча, сміючись над самим собою, і писав, що в нього від напруги виліз зоб на шиї, а живіт підповз впритул до підборіддя …, хоча і запевняв, як і раніше «не місце тут мені, я – не живописець», він, захопившись, працював з величезним захопленням.
Автор: А. Варшавський
P. S. Духи віщують: Ще вельми цікаво, які будівельні матеріали використовувались на будівництві знаменитої Сікстинської капели та наскільки вони були дорогими по міркам тих часів? Звісно це сьогодні можна легко купити якісний профнастил у Києві, скажімо на сайті budmag.ua або ще десь, а як з матеріалами було в ті часи? Мабуть це питання з історії архітектури та будівництва ще чекає своєї відповіді.
