Marianna Soronevych
Разом із синами та мамою Оксана виїхала з України на початку березня, коли велика війна лише прийшла до українських домівок та набирала обертів.
Про життя в невеликому італійському муніципалітеті Мондові у П’ємонті з Оксаною Владимир поспілкувалася журналістка “Еспресо.Захід”.
Спочатку Оксана з рідними планували їхати тільки на місяць, перебути найскладніший момент навіть не в Італії, а десь ближче, і повертатися додому. Проте склалося інакше.
“Усе це відбувалось дуже швидко, ввечері 12 березня валізи вже були зібрані, а куди їхати, ми ще не знали. У цей час моя мама, яка є засновницею церковного хору в Бережанах, переписувалася з монахами зі своєї церковної спільноти, а також з отцем Олесем Будзяком, який служить в Італії, і він дуже швидко відгукнувся. Це було якесь Боже провидіння, бо вже за 5 хвилин ми знали, куди ми ідемо”, – згадує Оксана.
Їхали до невеличкого муніципалітету Мондові в Італії, у регіоні П’ємонт, де й залишилися згодом на довший період та стали першопроходцями регіональної програми для українців.
“Я готова була винаймати житло, ми ж планували залишатися ненадовго. Але спочатку нас поселили тимчасово у гуртожиток, чи то готель. А згодом, оскільки ми їхали “по церковній лінії”, переселили в будиночок біблійного товариства. Нами заопікувался організація Донато Бергезе та дуже активний молодий італієць Нікколо Гіоне, який згодом повідомив про “фантастичні” новини: що так званий кооператив, в якому він працює, Cooperativa Sociale Fiordaliso, відкриває проєкт для українців. Пам’ятаю, ми якось не зовсім навіть зраділи, не розуміли взагалі, про що йдеться”, – розповідає вона.
Дорогою до Італії маленький Матвій придумав собі історію, що він їде до Святого Миколая, а по приїзду побачив Донато, який власне й допомагав сім’ї облаштуватися та адаптуватися. Донато – учитель математики, який, окрім своєї роботи та допомоги іншим, створює цікаві експериментальні ігри своїми руками.
“Донато весь час допомагає тим, хто опинився у скруті. Він сам мав непросте життя, його батько загинув на війні, виховувала мати й часто вони також мали складні умови. Саме це спонукало його допомагати іншим”, – пояснює львів’янка.
Майже одразу після приїзду почалися бюрократичні процедури з отримання документів, потрібних, щоб залишатися в Італії та зробити проєкт для українців у тому регіоні реальністю, адже після них до цієї частини країни почали прибувати й інші українські сім’ї. Над цим Оксана працювала разом із місцевою організацією La Tenda dell’Incontro, Донато Бергезе і його братом Доном Мео та Карітасом: Це насправді велика праця, бо бюрократія та уся документація в Італії є справжнім викликом.
Львів’янка зізнається, що дуже допомогло вільне володіння англійською: “Бувало таке, що я розмовляла англійською, а італійці зі мною говорили італійською – і ми якось могли порозумітися. Поки не почала вже говорити італійською вільно. Взагалі, в італійців якась унікальна здатність – хто з них не знає англійської, говоритиме італійською та супроводжувати усе це жестами. Якщо ти не розумієш – вони ще раз пояснять із жестами, зрештою, в тебе просто не буде шансів не зрозуміти, бо вони так добре тлумачать та показують, що їх таки зрозумієш. У них немає оцих бар’єрів: якщо ти не знаєш італійської, то вони не говоритимуть узагалі. Ні! Вони дуже відкриті та мають велику терплячість про все розказати, пояснити й навіть навчити. Вони загалом дуже люблять вчити інших”.
Наступним кроком тимчасового проживання зовсім іншій країні була школа. В Італії всі діти повинні ходити до школи. Тому сини львів’янки, Марко та Матвій, також одразу пішли до італійської школи, де їх дуже тепло та дружньо прийняли. Знову ж таки, наголошує Оксана, це їхній особистий досвід, не завжди складається все швидко та помірно складно. Тут важливу роль грає оточення, люди, які готові допомогти й підтримати.
“Коли дітей приймали до школи, там повісили сині й жовті кульки, розвішали багато вітальних плакатів із прапорами. Вчителька музики на флейті виконала гімн України та подарувала книжку про Київ. На той момент для мене було це дуже зворушливо, я аж розплакалась”, – зізнається Оксана.
Читайте також:
Окремим важливим моментом, який підштовхнув сім’ю поки що залишатися в Італії, є інклюзивна освіта, яка тут дуже добре розвинена, оскільки у Матвія синдром Дауна і він потребує особливого підходу в навчанні.
“Цей механізм уже давно працює в Італії, в Україні з цим набагато важче. Бо механізм ніби є, але на практиці він не працює адекватно. В інклюзивній італійській освіті все так само як і в типовій освіті: передовсім йдеться про соціалізацію. Всі діти повинні ходити до школи, і діти з особливими потребами також. Уже за місяць Матвій, як і Марко, ходив на навчання. Йому знайшли асистентів, до школи його відвозив шкільний автобус. І що для мене стало просто неймовірним сюрпризом: тільки він почав на рівні з іншими дітьми їздити в школу, в нього одразу стався прорив у мовленні, навчанні. Зараз Матвій уже рахує до 15 італійською і робить це з шаленим задоволенням, не з примусу. Але, знову ж таки, те, як ми швидко адаптувалися, як швидко діти пішли в школу, як швидко діти та ми отримали персонального лікаря, – все це заслуги цих Донато, Нікколо та багатьох волонтерів, які нами займалися. Це вони штовхали цю бюрократичну машину, це вони запустили все, до того ж дуже швидко, як на італійські мірки”, – говорить Оксана.
Що здивувало львів’янку у процесі навчання, – те, що Матвієві готували матеріали спеціальні, для швидкого засвоєння абетки, наклеювали спеціальні мотузочки на цифри, щоб він тактильно “відчув” цифру. А також готували історії та перекладали з допомогою гугл-перекладача на українську, давали йому навушники, щоб він прослухав рідною мовою. На її думку, в Італії справді є знання та розуміння, а також навички, як працювати з особливими дітьми, як їх зацікавити процесом. В Україні ж наразі всім цим займаються не спеціалісти, а перш за все мама, яка змушена тим спеціалістом стати. А з початком великої війни ці процеси ще більш ускладнились.
“В Італії надзвичайно високо ставлять дитячі права.Тому дуже просувають роботу зі всіма дитячими документами, службами, особливими потребами, дитячими лікарями. Дитячі права тут справді ставлять понад усе, – підкреслює вона. – У питанні з особливими потребами вони дуже добре розуміють весь мій біль, усе те, що я мусила роками проходити вдома”.
Читайте також:
Попри необхідність постійної турботи про дітей та їхню адаптацію, Оксана встигає на місці невпинно розповідати про Україну, про війну та злочини росіян, про те, що переживають українці щодня. Але не лише про війну. Італійці дуже мало знають про нашу культуру, традиції, спосіб життя – цим усім львів’янка намагається якомога більше поділитися зі своїм оточенням.
“Я багато розказую італійцям у неформальній бесіді (бо це найкращий спосіб), хто такі українці та якою є їхня історія. Вони про нас зовсім мало знають, а дехто взагалі нічого. В основному говорять про геополітичний конфлікт, начебто це Америка воює з Росією, а ми просто опинилися не в тому місці, таким є дискурс на телебаченні зокрема. Тому потрібно багато говорити й пояснювати, – переконана Оксана Владимир. – Італійці мало знають про наші відносини з росіянами. Про наші війни, Голодомор – практично нічого. До того ж часто дивуються, що багато українців, які приїздять, розмовляють російською”
Читайте також:
Разом із тим у місцевій церкві українці займаються волонтерством, збирають кошти на потреби ЗСУ, а також на швидкі. Бували й виїзні концерти, а оскільки в їхньому регіоні українців небагато, зокрема таких, які готові долучатись до волонтерської діяльності, то їздили до інших регіонів країни.
“Ми проводили багато концертів. Оскільки моя мама піаністка та засновниця церковного хору, ми відразу почали брати участь у концертах, які тут організовували. Також італійський місцевий хор муніципалітету Бовес захотів вивчити українську хорову пісню та заспівати її на концерті. Тому моя мама щотижня їздила на репетиції, щоб навчити їх співати “Думи мої”, – ділиться цікавим моментом Оксана.
Поки що сім’я планує залишатись в Італії, проте в майбутньому Оксана дуже хотіла б, аби Україні в цілому та Львову зокрема вдалося перейняти італійський досвід інклюзивної освіти.
Обговорити новини, важливі українцям в Італії, можна приєднавшись до групи у Facebook Українці в Італії Разом, або до Телеграм-каналу https://t.me/ucrainiitalia
