Marianna Soronevych
Українську спільноту в Римі сколихнула вістка про трагічний випадок у курортному місті Равенна на північному узбережжі Адріатики. Молода українка вбила кухонним ножем італійську пенсіонерку, за котрою доглядала. Потім вона й сама, чи втікаючи, чи шукаючи самогубства, викинулася з балкона. Жінка отримала легкі поранення, і після арешту її відправили до психіатричної клініки. Причини й обставини злочину з’ясовує слідство. Наразі очевидно, що цей факт поповнив сумну статистику випадків, коли, потрапляючи у полон психозів та депресій, люди на чужині наважуються на відчайдушні вчинки.
«Та жінка була демоном, вампіром. Я змушена була її вбити, щоб врятувати своїх рідних», – так на першому допиті пояснила свій вчинок 31-річна доглядальниця Наталія. Вона 5 років на заробітках , і через місяць планувала їхати додому лікувати 8-річного сина.
Як інформує італійська преса, українка розповіла про численні погрози і переслідування з боку господарки, загиблої 88-літньої синьйори. За попередніми висновками поліції, убивство скоєне у стані психічного афекту.
Важкий контингент
Історія Наталії виняткова, але не секрет, що чимало її землячок, особливо ті, які цілодобово працюють за доглядом літніх людей, живуть у важкому психологічному стані. Жінки мають справу зі старими, у яких атеросклероз головного мозку, у яких розвинене недоумство, розповідає Радіо Свобода доглядальниця Анна, психіатр за фахом.
«Працювати з таким контингентом дуже-дуже важко, – говорить вона.– Нам мають платити утричі більше. Як нас тільки не обзивають .. лайкою. Та я не ображаюся, не беру близько до серця, бо розумію, що це хвора людина. А скільки жінок, не усвідомлюючи такої реальності, повернулися в Україну і лежать у психлікарнях. Скількох я сама звідси відправляла…» .
Поодинокі випадки
Місцева преса час від часу повідомляє про випадки самогубства серед українських мігрантів. Про мотиви таких вчинків переважно пишуть: «нез’ясовані, загадкові». У консульських установах кажуть, що трагічні випадки трапляються нечасто, і їх не більше, ніж це буває в Україні.
Як вважають у Генеральному консульстві в Мілані, де відстежують інцидент у Равенні, цей поодинокий факт не вплине на ставлення італійців до українських робітників, які загалом мають добру славу в Італії. Швидше навпаки, господарі можуть переглянути свою поведінку стосовно іммігрантів і бути чутливішими до їхніх проблем.
Підвішений стан
Намагаючись подолати економічні труднощі, люди на чужині потрапляють у полон душевних мук і поневірянь. Психолог і письменниця Лідія Забожко однією з перших причин називає той момент, що жінки, покинувши злидні в Україні, приїздять до Італії вже із травмованою психікою.
До цього додається важка праця, чужі,незатишні стіни, відстань, яка послаблює зв’язки з родиною, – і людина перебуває у стані психічного напруження.
Звідси й роздвоєність почуттів, яка виливається у крилатий вислів: «Я в Італії чужа, і вдома вже не своя». «У такому підвішеному стані людська психіка дуже ослаблюється. І кожне недобре слово, кожний холодний погляд сприймається як страшний, болючий стрес», – зазначає психолог.
Частина позитивно налаштованих жінок знаходить порятунок у пісні, вишиванні, поезії. Інші змирилися із роллю жертви: ні Україна, ні Італія – увесь білий світ їм немилий. Вони ображені на владу, на чоловіка і навіть на дітей, які не цінують безкорисливої материнської любові й турботи.
У подібних ситуаціях Лідія Забожко дає такі поради: «Потрібно затямити, що альтруїзм – це батько егоїзму, тому вдячності від своїх дітей можете не дочекатися. Не можна розчинятися ні в кому. І друга порада: будь-яка негативна інформація – це руйнівна сила. Намагайтеся жити в позитиві. В цьому житті є багато катаклізмів і нещасть, але в ньому продовжують квітнути сади і народжуються діти».
Радіо Свобода
