Marianna Soronevych
Спеціалістка програми протидії торгівлі людьми Міжнародної організації з питань міграції (МОМ) Ірина Мидловець представляє універсальний довідник протидії торгівлі людьми
Торгівля людьми не залишена в минулому, це — справжнє. На жаль, жертвами стають і громадяни України.
Лариса Денисенко: Чим цей довідник може зарадити людині?
Ірина Мидловець: Постраждати від ситуації торгівлі людьми може кожен. Але минулого року та в цьому році ми спостерігаємо підвищення кількості постраждалих людей серед внутрішньопереміщених осіб.
Що таке торгівля людьми? Це експлуатація людини з метою подальшої наживи. Це не тоді, коли тебе ловлять на вулиці, садять в машину та вивозять в невідомому напрямку. Насправді, люди погоджуються самі на привабливі пропозиції працевлаштування, і цей той фактор, через який внутрішньопереміщені особи є додатковою групою ризику, тому що вони залишили свої домівки та змушені шукати роботу, щоб виживати.
Вони менш перевіряють інформацію про працевлаштування. Шахраї та вербувальники — дуже гарні психологи, вони часто використовують цей фактор. Зараз в Україні ми спостерігаємо збільшення шахрайських схем, коли, наприклад, пропонується отримати статус біженця внутрішньопереміщеним особам. Але ніхто не розповідає, що отримати статус біженця через ту ситуацію, яка спостерігається в Україні, неможливо.
Вони обіцяють статус біженця в будь-який країні, причому шахраї говорять, що для цього навіть не потрібно переїжджати, лише передати документи та гроші. В кращому випадку людина залишається без грошей, адже для того, щоб отримати статус біженця, потрібно виїхати і вже в іншій країні довести те, що ти не міг залишитися в цій країні через певні обставини.
Ми зробили довідник з протидії торгівлі людьми, який розрахований на представників консульських установ, тому що більшість людей їдуть за кордон з метою працевлаштування. А коли людина виїжджає в іншу країну, то захистити їх права і інтереси мають представники українських консульських установ. І саме до них дуже часто людина і звертається. Але вона звертається з проблемою загублених документів, які, насправді, дуже часто є просто вкраденими або відібраними. І людина не завжди готова про це розповісти консульським службам, тому що їх документ є в руках людей, які можуть залякувати.
Тому ми спільно з Міністерством соціальної політики прийняли рішення провести навчання для наших консулів, щоб вони знали ознаки, як інтерв’ювати людину, яка можливо постраждала від торгівлі людьми, на що звертати увагу, і яку допомогу ця людина може отримати.
Люди погоджуються самі на привабливі пропозиції працевлаштування, і цей той фактор, через який внутрішньопереміщені особи є додатковою групою ризику, тому що вони залишили свої домівки та змушені шукати роботу, щоб виживати
Сергій Стуканов: Скільки звернень до консульських установ щорічно відбувається у світі? І в яких країнах найбільше таких речей?
Ірина Мидловець: Лише за оціночними даними представництва МОМ, в Україні 160 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 року. При цьому в Україні допомогу від МОМ отримали 12,5 тисяч осіб. До консульських служб звертаються люди, але не завжди їх ідентифікують як потенційно постраждалих, їм просто надається консульська допомога.
Але, наприклад, в 2010-му році був випадок, який і став ідеєю для навчання консулів, коли консули в Індонезії врятували українських дівчат, які потерпали від насилля. До головного управління МВС звернулися жінка, яка сказала, що її 19-річна донька поїхала працювати в Індонезію, але потім пропала з виду. Дуже оперативно втрутилися представники консульської служби, звернулися до поліції, і витягли її з полону.
Тому головною метою навчання і цього довідника є те, що по країнам є інформація: які є національні гарячі лінії з протидії торгівлі людьми; які є контакти представництв міжнародних організацій з міграції, що займаються поверненням осіб, які постраждали від торгівлі людьми; є інформація по ситуації з торгівлею людьми по кожній країні.
Ми вирішили, що дуже важливо показати працівникам консульських служб реальні історії постраждалих та працюючий механізм взаємодії.
Лариса Денисенко: Наскільки часто інші країни зацікавлені в тому, щоб владнати проблему торгівлі нашими громадянами? Зокрема, йдеться про Індонезію, Тайланд, куди наших дівчат запрошують танцювати, або Іспанію і Великобританію, куди запрошують наших фермерів та збирачів овочів. Наскільки перевіряються працедавці або різні шахрайськи схеми?
Ірина Мидловець: Я не знаю, як це відбувається в кожній конкретній країні за кордоном. Але в Україні діє мультидисциплінарна робоча група, і всі суб’єкти взаємодії, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми, регулярно збираються для того, щоб ці питання проговорювати.
Я сподіваюсь, що в тих країнах, де є протидія торгівлі людьми, діє схожий механізм. Тому що ця дисциплінарна робота необхідна, неможливо вирішити цю проблему, будучи сам на сам. По-перше, це злочин, який має бути покараний, і ми маємо для цього залучати представників правоохоронних органів, по-друге, це злочин проти людини, який певним чином змінює те, як вона себе відчуває, і тут ми повинні знайти підтримку соціальних служб.
Існує безкоштовна гаряча лінія за коротким номером 527, де кваліфіковані юристи, соціальні працівники та психологи нададуть інформацію, на що потрібно звернути увагу, коли ти виїжджаєш в ту чи іншу країну.
Сергій Стуканов: Чи є у МОМ база даних про сумнівні компанії, які займаються нелегальним та шахрайським працевлаштуванням? Чи може людина порадитися, коли отримала пропозицію щодо працевлаштування в іншій країні?
Ірина Мидловець: МОМ такої бази не має. Питання в тому, що 70% людей, які виїжджають, говорять, що вербувальниками були посередники, тобто вони працевлаштовувались через особистий контакт — знайомі, родичі, сусіди, а не через фірму. Також люди, їдучі в Польщу працювати, отримують туристичну візу, вони не оформлюють візу робочу. Їм говорять, що робочу візу вони отримають вже на місці, але переоформити візу з туристичної на робочу, перебуваючи на території іншої країни, неможливо. Для цього потрібно повертатися назад. І про це люди не знають.
Але основні правила безпеки дізнатися можна. Для цього існує безкоштовна гаряча лінія за коротким номером 527, де кваліфіковані юристи, соціальні працівники та психологи нададуть інформацію, на що потрібно звернути увагу, коли ти виїжджаєш в ту чи іншу країну.
Не забуваємо про те, що на дворі ХХІ столітті. Якщо ми їдемо за кордон, нам дають телефонувати, тому що наші близькі почнуть панікувати і підіймати галас, якщо з нами не буде зв’язку. Домовтеся заздалегідь про кодову фразу, наприклад, запитайте, як там наш кіт в той час, коли у вас ніколи не було кота. І якщо ви залишили всю максимально інформацію про те, куди ви їдете, то родичі повинні звернутися на цю гарячу лінію, до МОМ, до Національної поліції. Потім ми разом звертаємось до консульської служби цієї країни, де перебуває людина, і разом починаємо її визволяти. Подбати про свою безпеку маємо ми самі.
В нас немає звички не давати нікому документ
Лариса Денисенко: Я так розумію, що реєстру шахраїв ніде немає?
Ірина Мидловець: Можна звернутися до Міністерства соціальної політики, щоб перевірити ліцензію організації, яка надає послуги працевлаштування. І коли декілька разів телефонують із запитами на ліцензію, якої немає, то Мінсоцполітики починає цікавитись такими випадками і зі свого боку проводить відповідні перевірки. Я не знаю, чи є в них база тих, з ким зв’язуватися не можна, але точно є база ліцензованих організацій. Тобто можна піти зворотнім шляхом.
Але хочу наголосити на тому, що жоден вербувальник не скаже вам, що ви будете працювати 16 годин на добу, що ви будете жити в жахливих умовах і ваші паспорти будуть відібрані, наприклад, на перевірку. До речі, люди самостійно віддають паспорти, їх навіть не потрібно вибивати. Коли їм говорять, що паспорт потрібен для реєстрації, в них навіть не спадає на думку, що присутність при реєстрації є обов’язковою, або, якщо це неможливо, достатньо ксерокопії. В нас немає звички не давати нікому документ.
Сергій Стуканов: Я хочу запитати про мету, задля якої людину забирають. Йдеться про примусову працю та сексуальну експлуатацію? Який тут відсоток співвідношення?
Ірина Мидловець: Минулого року 94% постраждалих були від примусової експлуатації, 4% — від сексуальною експлуатація, 1% — від примусового жебрацтва.
В нас є стереотип того, що торгівля людьми — це сексуальна експлуатація жінок. Насправді, це не так. 60% постраждалих — це чоловіки, і 40% — жінки. В більшості це трудова експлуатація. За весь досвід нашої роботи наймолодшій постраждалій людині було 3 роки, яка отримала допомогу, а найстаршій — 83. Якщо ми говоримо про дітей, то це в переважаючий більшості випадки примусового жебрацтва.
Як часто ми проходимо повз дітей, які продають квіти? Коли ми бачимо неповнолітню дитину або жінку чи чоловіка з дитиною, які жебракують, ми маємо викликати поліцію. Вони мають викликати службу з прав дітей, щоб вияснити, чому маленька дитина перебуває на вулиці.
Одна справа, коли дитина посварилася з батьками, вирішила бути незалежною і пішла з дому, тоді тут потрібно працювати з дитиною і батьками. Інша справа, коли за жебракуванням стоять дорослі люди. Був випадок, коли дитину продали за пляшку горілки власні батьки.
Тому ми маємо виховувати свою громадську відповідальність.
Громадське радіо
Текстову версію підготувалаАлла Торчанська
_______________________________________________________
БІЛЬШЕ НОВИН:
