Marianna Soronevych
З одного боку, чіткого визначення що таке національна ідея нема і, мабуть, не буде. Національна ідея – за своєю сутністю є динамічною і в кожнім історичнім часі згуртовувала сили нації так, як було потрібно в дану епоху. З іншого боку – національна ідея, для усіх націй відіграє одну і ту ж місію – мобілізацію і консолідацію нації для її успішного розвитку.
На початку дев’яностих років минулого століття, українська національна ідея виконала свою основну функцію – було здобуто Українську незалежну національну державу. Перед українським народом, нацією, постали виклики щодо того, якою має бути українська держава: капіталістичною чи соціалістичною, може навіть комуністичною, як Куба чи Китай; демократичною чи авторитарною; унітарною чи федеративною тощо. Тобто, українці мали визначитися з формою державного правління і устрою. У свою чергу, економіка повинна була перейти з планової до ринкової. У 1991 році, німецький Банк дослідив економічні можливості п’ятнадцяти республік які стали вільними. Саме Україна, за оцінками Банка, зі своїми сільськогосподарським і промисловим потенціалом, мала найкращі стартові умови для швидкого економічного зростання. Вважалося, що наша країна, невдовзі, матиме один із найвищих у Європі життєвий рівень. До того ж, Україна мала третій у світі ядерний потенціал. Іншими словами, з національною безпекою, теж було у нормі.
Але, рік за роком, стартові можливості – танули, а економіка країни зазнавала постійних криз і потрясінь. Не будемо вникати в причини такого слабкого старту тодішньої керівної верхівки держави, вони часто суперечливі і не дають потрібних відповідей, – а що ж робити далі? На Українську ідею, тоді, в керівництві, на жаль, мало хто звертав увагу. Краще зосередитися на сьогоднішнім і завтрашнім дні. З минулого, потрібно взяти лише досвід: не було проведено люстрації, і при владі залишилася стара комуністична номенклатура; не було сформовано, у достатній мірі, українську національну еліту, зокрема і національну владну еліту. Зрештою, виникає питання, – а хто ж мав це робити? Українські демократичні партії і громадські організації були, але вони не мали достатньої сили, щоб здолати стару партійну номенклатуру. На сьогодні, маємо ту ж картину – боротьба продовжується між старим і новим. Велика частина українського народу, мислить, ще радянськими мірками про буття держави. Тому, маємо, очевидно, замість швидкого економічного росту – пройти шлях Мойсея, який водив свій народ по пустелі сорок років, щоб він відродився.
Тоді, на початку дев’яностих, саме економічна криза, заставила багатьох наших громадян, шукати долі, заробітку, чи просто виживати, за межами України. Українці від Польщі до Португалії, почали заповнювати легальні і нелегальні ринки праці, – переважно у європейських країнах. Про українців заговорили у тих країнах, оскільки, вони бралися за різну роботу. Багато з них працює закордоном уже більше п’ятнадцяти років. Натомість, трудові мігранти, заробітчани, українська діаспора в цілому – є теж представниками української нації, і теж беруть участь у її житті. Читаючи сучасне українське законодавство, трудові мігранти, нерідко дивуються визначенням, які прописані у законах, наприклад, вислів – закордонні українці, які мають право мати такі ж права як і, виходить, українські громадяни. Мабуть, ті депутати, що писали такі визначення у проекті закону, не подумали, що заробітчани і трудові мігранти і є, у своїй більшості, – громадянами України, і ніхто їхнього права бути українцем, українським громадянином, від них не відбирав і не відбере.
Окрім того, у суспільстві, склався стереотип, що українські трудові мігранти, це люди, переважно, робітничих професій. Але, статистика свідчить, що у розвинені країни Європи і Світу виїхало чимало людей інших фахів: артисти, митці, архітектори, програмісти, інженери, вчені, лікарі, вчителі, викладачі та представники багатьох інших спеціальностей які потребували освіти і підготовки. А ті ж заробітчани, які зайняті на робітничих професіях та у сфері послуг, здебільшого мають середньо-спеціальну або вищу освіту.
Змоделювавши ситуацію, де в Україні розпочався економічний підйом, і до неї взялися повертатися українські заробітчани, то, побачимо, що маємо серйозну підтримку для швидкого економічного зростання. Повертатимуться люди, зі зміненим менталітетом та величезним досвідом роботи за своїми спеціальностями. Найперше, заробітчани мають зайняти ті посади і галузі життя країни, які є, на разі, запущеними, але, для розвитку і зміцнення країни потрібними. Йдеться про середній клас і бізнес, саме ту верству, завдяки якій неможливий добробут країни. Якщо середній клас матиме в Україні хоча б шістдесят відсотків, то, більшість товарів широкого вжитку, які завозяться до України з Китаю і інших країн, не потрібно буде завозити, їх вироблятиме українське виробництво. А безробіття зменшиться в рази, а то і зникне, бо, один підприємець, приймає на роботу, не менше двох осіб.
У той час, коли наші теперішні керівники держави думають, Італійський Уряд, уже почав діяти стосовно своїх іммігрантів, зокрема і з України. Нещодавно в Італії Міністерством праці та Соціальної політики, було розроблено проект задіяння іммігрантів до відкриття власної справи: «Міністерство праці цієї країни фінансує і реалізовує проект Start it up (нові підприємства іноземних громадян). Українські трудові мігранти, яким не вдалося себе реалізувати на батьківщині, мають альтернативний шанс в Італії.
«Мета проекту – підтримка процесу інтеграції та професійного зростання іммігрантів у країні, сприяння подальшому розвитку підприємництва, активізація кредитної системи тощо», – йдеться у повідомленні міністерства.
Якщо український Уряд хоче продовжити політику реформ, то йому, з повною відповідальністю потрібно подумати про власних громадян за кордоном. Якщо ні, то почнуть діяти принципи самозбереження, тобто, процес без державної підтримки набере потрібного руху. Українські заробітчани знайдуть спосіб, як повернутися і створити власне підприємство у себе на батьківщині. Маючи потрібний певний капітал, багато трудових мігрантів, повертаються і уже створюють підприємства. Таке відбувається, лише не тими темпами що потрібно. А втім, даний рух українських заробітчан свідчить, що, саме, – Українська національна ідея, зосереджена на сьогодні, в її потенційних носіях – трудових мігрантах і в українському громадянському суспільстві. Як тільки, ті два прошарки української нації активізуються, то – Українська ідея відіграє свою чергову історичну роль – відновить розвиток української економіки, а значить, покращить життєвий рівень громадян. І не треба буде чекати, ще двадцять Мойсеєвих років.
Юрій Сидоренко
