В Італії ворог має обличчям іноземця

Українські трудові іммігранти все серйозніше замислються над тим, що принесуть їм майбутні кроки уряду Берлусконі

Дехто чекає від неї загальної легалізації, такої ж, яку Берлусконі провів у 2002 році під час своєї попередньої каденції. Інші – остерігаються перевірок документів та жорсткіших імміграційних нормативів. Адже передвиборна агітація багатьох із тих, хто став до керма держави на місцевому та найвищому рівні, базувалась на приборканні злочинності у країні, а вину за неї значною мірою складали на іноземців.

Передвиборна агітація, збудована на контрастах «місцевих» і нелегальної імміграції не є новою, зокрема і для партії Берлусконі. Ще на попередніх виборах міста і селища були буквально обліплені біг-бордами з усміхненим портретом Сильвіо, що обіцяв зупинити хвилю «чужих». Проте тоді ця тема не була настільки актуальною для електорату, тож не спрацювала. На останніх же політичних перегонах питання імміграції було серед принципових.

Ця тема стала виграшною фішкою багатьох кандидатів, які спекулювали на страхах виборців перед «кримінальною фізіономією» іноземців-вихідців з країн поза меж ЄС, яскраво доповненою барвами місцевих ЗМІ.

Бомбардування кримінальною хронікою з телевізорів та нагнітання жаху у мізках і без того схильних до фобій італійців, дало свої результати. «Зупинити інвазію!», «Програма Проді: інвазія нелегалів» «Ні – праву голосу для іммігрантів!» тощо – такими були цьогорічні маніфести багатьох політичних сил. У колективній уяві поняття «іноземець» ототожнилося зі словом «нелегал», а нелегал відповідно – зі злочинцем.

Соціологічне дослідження інституту маркетингу «Фокус» (опитали 1200 респондентів по усій Італії) засвідчило, що 57% італійців негативно налаштовані до іммігрантів та вважають їх відповідальними за зростання криміналітету.

За класифікацією найнебезпечніших на першому місці цигани –  61%, румуни – 33%, за ними слідують громадяни Албанії.Не можна, однак, стверджувати, що ксенофобія італійців є цілковито безпідставною. Через толерантну політику (та, на думку небагатьох, протекцію католицької церкви) в Італію повернули циганські табори, зокрема румунські, які живуть тут традиційно, споруджуючи халупи з картону під мостами, у передмістях, вздовж рік, жебракуючи на дорогах та живучи з крадіжок.

Це явище особливо загострилося після прийняття до ЄС Румунії. Утім не можна твердити, що провина за «румунське засилля» лягає виключно на лівоцентриський уряд, процес почався задовго до його приходу до влади. Однак кілька гучних кримінальних злочинів сконцентрували увагу громадськості на іммігрантах.

Понад те, лідер партії Національний альянс Джанфранко Фіні висловив бажання переглянути можливість вільного пересування в ЄС громадян Румунії, запровадити для них в’їздні візи та можливість видворення з країни порушників закону.

І хоча такий виступ засудили інші італійські політики, а посольство Румунії в Італії потрактувало його як голослівні передвиборні обіцянки, припущення обмежити права громадян країни у складі ЄС демонструє ситуацію, що склалася, і «больові точки», на яких кандидати здобували популярність в електорату.

Сильвіо Берлусконі у передвиборній програмі партії «Пополо делла ліберта» пообіцяв після опанування владою посилити органи правопорядку, аби ті змінили ситуацію в містах, відкритих лівими для нелегалів з країн з-поза меж Спільноти. Програма Pdl також передбачає розгляд Європарламентом заборони неузгоджених загальних легалізацій у країнах-членах, контрастування явища нелегальної імміграції шляхом співпраці із країнами-донорами і транзитy нелегалів. Заплановано збільшення кількості центрів тимчасового перебування іноземців для їх ідентифікації та подальшого видворення із країни.

З такими ж передвиборними обіцянками виступив і новий мер Рима Джанні Алеманно. На відміну від свого опонента Франческо Рутеллі, що ставив на зменшення вартості житла, Алеманно бачив своїм пріоритетом гарантування безпеки у місті, розуміючи його як посилення контролю за імміграцією.

Одним з перших його вчинків у ролі володаря Капітолію стала підготовка до скасування місць проживання циган (а їх є аж 85) та віддалення їх від міста на 25 кілометрів. Алеманно, якого газета Times назвала «римським дуче», планує також перекваліфікувати та озброїти муніципальну поліцію, що не тільки регулюватиме дорожний рух, але й запобігатиме злочинам.

Схожий сценарій можливий і в інших комунах Італії.Роберто Кальдеролі, який очолив новостворене міністерство «спрощення бюрократичних процедур», одразу ж після набуття повноважень повідомив про негайне запровадження урядом заходів, які дозволять застосовувати швидкісні депортації та особливу вимогу до іноземців – підтвердити достатній прибуток та гідне житло.

«Саме таким чином іноземець може довести що він – чесна людна» – каже Кальдеролі. Він заявив про зустріч уповноважених міністрів, яка відбудеться незабаром, на якій обговорюватимуть заходи з арсеналу інших європейських країн, зокрема, досвід Саркозі та Сапатеро, та ухвалять на підставі цих обговорень «пакет безпеки».

Ситуацію, що склалася, влучно охарактеризував Філіппо Міралья, відповідальний з питань імміграції національної Асоціації соціальної промоції Arci: «Починається поганий сезон для іммігрантів. Перемога правоцентристів була збудована на боротьбі бідних – італійських працівників проти іноземних.

Саме останні муситимуть сплатити рахунок. Можна очікувати, як це вже було колись, конфліктних ситуацій, поширення расизму, у формах, дозволених законом».Особливо гострою ситуація буде на півночі країни, де традиційно панують суворіші порядки. І хоча наступ зосередять, здебільшого, проти циган та злочинності, українських іммігрантів теж торкнеться хвиля ксенофобії.

Українську громаду наразі називають «невидимою», оскільки більшість працюють у сім’ях італійців, і лише двічі на тиждень, у вихідні, виходять на вулиці міст. Наші краяни фігурують, зазвичай, у дрібних правопорушеннях, яким нема місця на провідних телеканалах. Але навіть домогосподарки та доглядальниці пенсійного віку (а більшість з них є нелегалами), у випадку щільного контролю документів у великих містах стануть жертвами команди Берлусконі. Можлв

о, саме зараз українському уряду варто активізувати переговори з Італією про взаємодію у питаннях міграції. Цей діалог триває з 2001 року і має завершитися підписанням угоду про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист.

А наразі, залишається уповати на те, що не всі передвиборні обіцянки італійських політиків стануть реальністю…

Маріанна Сороневич,
головний редактор Української газети в Італії