Marianna Soronevych
Росія окупувала 125 тис. км2 території України, що відповідає 41% території Італії. Уявіть, що розбомблений порт Генуї та Трієсте і перебувають під контролем загарбника, який краде тони їжі та матеріалів, призначених для вас, італійці. Тони Parmigiano Reggiano, сотні Ferrari, тисячі пляшок Barolo були вкрадені і будуть перепродані в Росії на чорному ринку.
В яких далеких закордоннях сьогодні можна бути “безтурботними” і забути про війну в Україні? Про що ви, наші іноземні друзі?
Коли під загрозою ракетних обстрілів кожен клаптик нашої землі! Живемо ми в Україні чи ні, ця обставина нам болить не менше. Кожному війна оголила нерви, кожен витягує себе з трясовини відчаю і невизначеності як може, бо ж ніхто не має досвіду ні фізичного, ні емоційного стояти над прірвою між життям і смертю.
Жінки втратили сон, виплакали всі сльози, бо чоловіки, сини, брати на фронті під постійним вогнем… І якщо ми намагаємося посміхатися, жартувати, то це лише трюк, щоб підбадьорити себе виснажених від тривоги та болю за близьких і дальніх українців, шукаємо баланс, аби не зірватися у провалля. А жити і знаходити сили працювати, діяти так, щоб й Україна жила і дихала, відновлюючи і відновлюючи сили для боротьби з рашистською ордою.
Не доречно закликати нас до якогось нейтралітету, примарного миру, ходити з яскравими веселковими прапорами і боятися назвати агресора по імені, а його дії належними словами. Природна і раціональна реакція людини турбуватися про своє життя, а тим більше жінок про життя власних дітей, бо все на світі можна змінити, прикладаючи зусиль, неможливо лише повернутися з потойбіччя.
У перші дні війни велика кількість жінок виїхали за межі України, рятуючи народжених і ще ненароджених дітей, які вже у материнському лоні зазнали найскладніших емоцій і переживань.
Виїхали у чому стояли не задумуючись, бо ризикували життям. Але вже за короткий час черги, щоб пересікти кордони України виросли у зворотному напрямку, люди повертаються додому!
Може це і є найкращий показник віри в нашу перемогу!
Увесь світ хоче жити в мирі, але ми щиро надіємося, що не за рахунок нашого приниження і падіння. Ви ж не думаєте розрахуватися нами, щоб задобрити агресора?
Бо всі ті безневинні жертви, які поплатилися життям через маніакальні політичні амбіції російського диктатора, перевертатимуться в гробах і ніколи не пробачать наруги над своєю пам’яттю. Вони дивитимуться вічно на всіх нас застиглими очима, з невиплаканими сльозами!
Та ще й не всі вони в гробах, а просто прикриті землею від вибухів на дитячих майданчиках перед власними будинками, у братських могилах без поминальних почестей, розчавлені під завалами руїн, пограбовані, згвалтовані, понівечені тортурами!
Зазвичай за прорахунки політиків розплачуються народи.
Ми прості громадяни, але не позбавлені почуття гідності, честі і національного достоїнства. Кожен з нас пишається своєю Батьківщиною, любить землю, де народився навіть, проживаючи в інших країнах.
У світі розгорнувся надзвичайно потужний рух підтримки та допомоги Україні. На державному рівні говоряться «правильні» слова, але простий закордонний обиватель, наляканий підвищеннями цін через санкції, економічною нестабільністю, агресивністю телепрограм, що транслюють жахіття, вже починає втомлюватися, дратуватися і майже звинувачувати нас у протистоянні ворогові, закликаючи здаватися.
Ніби клепсидра перевернулася і жертви стають винуватцями. Такий собі «погляд курки» на війну в Україні, яка не бачить далі власного дзьоба і вважає, що все що відбувається за огорожею власного подвір’я її не торкнеться.
Комусь взагалі нема діла до наших проблем, вони навіть не стараються ознайомитися з історією нашого народу, бо ще донедавна питали у наших іммігрантів чи «Україна це Росія»? І їм якось не дуже комфортно зараз, їм було б зручніше, щоб все було, як колись. Так, вони знали, що Україна житниця Європи і так було зручно «клювати» те зерно, недуже переймаючись долею самої житниці.
Росія окупувала 125 тис. км2 території України, що відповідає 41% території Італії. Уявіть, що розбомблений порт Генуї та Трієсте і перебувають під контролем загарбника, який краде тони їжі та матеріалів, призначених для вас, італійці. Тони Parmigiano Reggiano, сотні Ferrari, тисячі пляшок Barolo були вкрадені і будуть перепродані в Росії на чорному ринку.
Чи підписали б ви мир ціною втрати Мілана, Венеції, Торіно, половини італійської культури та скарбів, віддавши осатанілому загарбникові?
Чи будете ви толерантними з нелюдами, які гвалтували ваших жінок, дочок і руйнують ваші домівки?
Тепер, можливо, стало зрозуміліше…
Пам’ятайте про це, коли просите Україну капітулювати! Досягти миру можна лише разом подолавши агресора!
Марія Гайдай, Варезе ІТ
Обговорити цю, та інші новини важливі українцям в Італії, можна приєднавшись до групи у Facebook Українці в Італії Разом!
або до Телеграм-каналу https://t.me/ucrainiitalia
