Marianna Soronevych
Невже, Пане Путін, у своєму намаганні захистити царя-сусіда, який падає долі од кинутого в нього курячого яйця і який приніс у жертву своїм диктаторським амбіціям життя і здоров’я тисяч людей, як і добросусідські відносини двох народів?
Пане Президенте Російської Федерації!
В останні дні лютого та 1 березня 2014 р., підігріваючи сепаратистські настрої в Криму, Росія, здійснила відверту агресію проти України. Поняття агресії визначене в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.ХІІ.1974: «Агресією є застосування державою збройної сили проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або якимось іншим способом, не сумісним із Статутом ООН». Та й сам Статут ООН (п. 4 статті 2) встановлює: «Усі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй».
Російська Федерація у Вашій особі, Пане Президенте, не утрималась: провівши надзвичайно крупномасштабні військові навчання у безпосередній близькості до України за участю 1000 танків та відправивши бойові вертольоти й тисячі військових до Криму з грубим порушенням умов перебування Чорноморського флоту в Україні, Ви «заднім числом» 1 березня ц. р. звернулись до Ради Федерації по дозвіл на «використання Збройних Сил РФ на території України». Слухняна Рада Федерації поспішно дозволила «використання Збройних Сил РФ на території України до нормалізації там обстановки».
Вас, Пане Президенте, не стримали ні той страшний збіг, що сто років тому почалась Перша світова війна, ні навіть те, що Ви не так давно (9.09.2013) висловились у тому сенсі, що, мовляв, «росіяни й українці – один народ»… Звичайно, згадана цитата, м’яко кажучи, вельми далека від істини і належить, щонайменше, до категорії абсолютно безпідставних висловлювань; але навіть якби Ви бодай на крихту мали рацію, – то як Ви тепер виправдаєте агресію проти «свого власного» народу?!
Невже, Пане Президенте, у своєму намаганні захистити царя-сусіда (а, власне, васала!), який падає долі од кинутого в нього курячого яйця і який приніс у жертву своїм диктаторським амбіціям життя і здоров’я тисяч людей, як і добросусідські відносини двох народів, що живуть поруч, Ви не зупинитесь перед можливими страшними втратами цих народів, зокрема й народу, який довірив Вам свою долю?!
Зупиніться, поки не пізно!
Дмитро Пилипчук,
письменник
