Marianna Soronevych
Червона цятка сигарети тьмяніла, потім загорялася знову, немов хотіла дати надію… Сивий дим кільцями піднімався догори. В прочинене вікно заглядав кволий світанок, дим вітався з ним і вливався в його сутність.
Руки, що тримали сигарету, були доволі витонченими, пальці тонкими. Якщо придивитися, то можна було б побачити на них залишки манікюру. Колір стиглої вишні був ще присутній на колись доглянутих нігтях.
Вона сиділа на підвіконні, закинувши зручно ноги. Відчувала на собі подих усього Всесвіту, вона ж у ньому ловила часточку свого світу, поки що мирного. Та за декілька годин він зміниться і покаже, що може бути кардинально іншим.
Читайте також: Жінки війни. Катя
Стрілки годинника нервово сіпалися і стали на позицію п’ятої години. Гуща світанкової кави залишилася на дні філіжанки і ще дихала запахом ранкового напою. Сигарета замінила сніданок…
Вона мала ще хвилин тридцять часу. Події останніх місяців цілодобово гукали до неї, немов перевіряли чи ще жива, чи має ще якийсь глузд. Постійно перебував у напрузі її психоемоційний стан.
Поки що той стан був у відповідних рамках завдяки сигаретам, каві та пігулкам, а от біль… Біль за своїми рідними не вщухала ні за яких обставин. Інколи просто вбивала. Тоді мозок включав якийсь внутрішній тумблер і давав команду: «Спокійно!».
Брат Петро у гарячій точці під Ізюмом. Брат Василь від двадцять восьмого березня не виходить на зв’язок. Чоловік… Її Сергій у Слов’янську на «нулю». Олег, її племінник, теж взяв до рук зброю, але ще перебуває у відносно безпечному місці.
Знову поглянула на годинник. Зазвичай Сергій давав про себе знати щодня о десятій ранку. По розмові вона вже розуміла якою була ніч для чоловіка і його побратимів. Якщо Сергій щось розповідав, то це означало, що нічні бої не мали великої інтенсивності. Якщо ж він більше відмовчувався, то вночі було дуже гаряче.
До десятої ще довго.
Сонце промінням уже лоскотало верхівки дерев і дахи будинків. На якусь мить здалося, що життя не змінило свого русла, в країні мир, а вона просто чекає чоловіка з роботи. Сирена про повітряну тривогу повернула до сурової реальності. Дякувати Богу, діти у селі. Там старенька мама ще дасть їм раду, а вони будуть відволікати її від сумних думок. Важко їй, ой як важко…
Читайте також: «Погляд курки» на війну в Україні
Під під’їздом загальмував бус. Павло приїхав вчасно. Зачинила вікно. Затягнула шнурівки на берцях. Філіжанка з кавовою гущею залишилася на підвіконні. Була у неї традиція: залишити брудною свою чашку, щоб поїздка на передову для передачі амуніції і харчів була вдалою. А як може бути по-іншому? Їй же потрібно повернутися, щоб помити ту знакову чашку і кавову гущу вже з неї висипати. А з гущею вилетить у смітник весь її біль і страх. Та не на довго…
Вийшла в коридор. Телефон в кишені повідомляв, що хтось її хоче чути. Дістала. Дзвонив Сергій: «Люба, я наберу тебе тоді, коли буду мати можливість. О десятій дзвінка не чекай. Цілую…» Розмова закінчилася.
«Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім’я Твоє…» – шептали онімілі вуста.
Закинула наплічника. З Вірою і Надією відчинила двері і ступила за поріг…
**************************************************************************************************************
Двигтить земля і падають ракети
В думках молитва: «Боже, не покинь!»
Сирен тривожних жалібні дуети
У клоччя розривають неба синь.
Життя потуги не дають надії,
Новини сіють сивину в чоло.
Мої світи, мої жадані мрії
Закреслені і знищені давно.
Міста у вирвах схоронили душі,
Дощі як сльози, може навпаки…
Гуляє вітер… Чи тобі байдуже?
Латає вікон вибиті дірки.
Свята святих, зазнала ти наруги,
Та прийде час і в лузі зацвітеш
Калиною, без болю і без туги
Свої червоні грона підіймеш.
Ірина Гром’як
Обговорити цю, та інші новини важливі українцям в Італії, можна приєднавшись до групи у Facebook Українці в Італії Разом!
або до Телеграм-каналу https://t.me/ucrainiitalia
