Доля молодих заробітчан

Як складається доля тут в Італії новоприбулих молодих, дуже молодих людей. Олі всього 23. Не дивлячись на вік, проблеми звалились на цю дитину зовсім не дитячі. Спочатку її покинув чоловік з річною дитиною. Потім брат, син батька від першого шлюбу, відсудив половину квартири. І головне, вона залишилась без роботи, коли розгулялась криза. От з таким багажем її якимось чудом вдалось вирватись до Італії.

Приїхала повна надій на швидке вирішення питань і повернення додому. Але життя продовжується і Італія приготувала свої не менш непирємні сюрпризи. Приїхала вона в надії на допомогу сестри. Але і в сестри почалися свої проблеми. Роботи не було. Олю опинилася просто на вулиці.

Криза прокотилась і по Італії, вдарила по середньому класу, якраз по сімях де знаходили наші люди роботу. Почались звільнення, просто відмови у роботі і не тому що не потрібно більше доглядати за старими та малими, а тому що італійці самі немають грошей.  Ще  ускладнила питання з роботою і нова санаторія, в результаті якої непомірно виросли податки і з італійців, які хочуть мати найманих працівників і з працівників, які хочуть працювати легально.  Дехто ризикує, наймає нелегально «нелегалів» і податки не платить, але це ризик бо штрафи великі коли тебе спіймають. Але молода людина швидко пристосовується до обставин і має набагато сильніше  сподівання на краще. От так і Оля безкінечно  дзвонила по номерах телефонів з об’яв у газетах, перепитувала наших жінок і нарешті знайшла сім’ю, яка згодилась взяти її без документів. Сім’я молода, чоловік і жінка, обоє лікарі. Двоє маленьких дітей 6 та 4 роки. Зарплата 750 євро. Підйом о 7 ранку, сніданок і діти до школи, батьки на роботу. Оля повинна вичистити і поприбирати всю хату, щоб не було порохів, бо в молодшого хлопчика астма, на першу годину всі з’їжджаються на обід, який Оля має приготувати. Після обіду прибирання на кухні, а потім час доглядати дітей, бо батьки продовжують працювати. О сьомій вечора вечеря, яку також готує Оля, потім прибирання на кухні і о 10 вечора вона вільна. І так цілий тиждень. Неділя вихідна. Приходять на пам’ять слова з віршу  « Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти. З ранього ранку до пізньої ніченьки голкою денно верти…».

В неділю вихідний. Сама ходить по Риму, відвідує пам’ятники, відомі місця і музеї. Зовсім так як робила я напочатку мого перебування тут. Рідко їздить до сестри в гості,  в якої здають нерви. Зараз Оля живе надією на те, що виплатить брату за  половину квартири і повернеться додому. От така історія, наголошую, що це ще не погана історія і доля цієї дівчинки складається завдяки її силі духу і наполегливості не зовсім погано. Вона сподівається до кінця року повернутись до дитини. Побачимо як вийде. Я її говорила, що тут в Італії перші 10 років дуже тяжко, а потім звикнеш. Вона посміялась і побігла до роботи, бо хазяї повернулись скоріше ніж звичайно…

Спілкуюсь з Олею і мені дуже за неї болить душа, а головне, болить душа за Україну, що розпорошує по світу свою чудову молодь.

Лариса СИЧ, м. Рим,
газета “Нова Зоря”