Marianna Soronevych
Розмова із Святославом Шевчуком, головою Української греко-католицької церкви.
– У чому полягає важливість отримання церквою патріархату? Якими є перспективи у цьому української греко-католицької церкви, як найбільшої серед Східних Католицьких Церков?
– Найперше патріархальний устрій життя церкви – це не є якийсь додатковий титул чи почесть. Це – спосіб існування церкви. Чому Патріарх Йосип почав вперше говорити про необхідність патріархату? Оскільки наша церква не є провінційною, церквою окремої території. Вона існує в цілому світі. Як учасник ІІ Ватиканського собору, будучи 18 років ув’язнений у радянських таборах, Патріарх бачив як наша церква розвинулася у світі за цей час. Він зустрівся із владиками із Бразилії, із Аргентини, Канади, Австралії. Тоді постало питання як зберегти єдність, щоб наші окремі єпархії та єпископи, що живуть по цілому світі, не розчинилися у величезному католицькому морі. Ідея патріархату – це ідея збереження внутрішньої єдності нашого народу і нашої церкви. Сьогодні ідея патріархату звучить ще в іншому вимірі, адже сьогодні УГКЦ присутня в Україні. Для нас необхідність внутрішньої єдності українського, народу навіть на своїх землях, звучить по іншому. Ідея патріархату – це ідея єдності українського народу і української церкви. Завдяки тому, що Патріарх Йосип тоді відчув цю необхідність, почав відвідувати різні громади тож люди, розпорошені по цілому світі, відчули єдність із своїм батьком, своїм Патріархом, і ця єдність пізніше плекалася у Римі, довкола інституту св. Клемента Папи. Завдяки цьому світове українство збереглося по-сьогоднішній день. Зберегло свою національну і церковну ідентичність. Для нас ідея Патріархату – це ідея внутрішньої єдності нашої церкви, яка існує як в Україні, так і в цілому світі. З іншого боку Патріархат, як такий, є свідоцтвом дозрівання Східної церкви. Всяка Східна Церква, дозріваючи у своїй структурі, завжди прямує до Патріархату.
За останні 20 років відбулися безпрецедентні кроки дозрівання нашої церкви, які не мали місця в її історії. Очевидно це є кроки дозрівання до патріархату.
– Якими є пропозиції УГКЦ щодо вдосконалення українського законодавства у релігійній сфері?
– Коли мова йде про законодавство України, регулювання відносин між державою і церквою є досить багатогранне і складне. На сьогоднішній день в Україні існує закон про свободу совісті. На останні зустрічі Всеукраїнської ради церков із Президентом, члени організації вважали, що закон є доволі добрим і не потребує радикальних змін. Але ми хочемо його вдосконалювати, взявши його за юридичну базу.
УГКЦ була репресованою сталінським режимом. Ми сьогодні очікуємо на її реабілітацію. Юридична реабілітація дозволила б нам робити наступні кроки – будувати наші стосунки із державою на паритетних основах. Держава повинна бути не своєрідним диктатором релігійного життя, а будувати партнерські стосунки. Стоїть питання нашої участі у соціальному служінні. Можливість церкви мати свою структуру освіти, створювати дитячі садочки, школи, університети. Це – ціла гамма справ, які потрібно розбудовувати. На сьогодні маємо добрий фундамент закону про свободу слова, який дає усім церквам однакові права в державі. Вважаю, що це – дуже важлива складова. Жодна із церков не повинна бути надзвичайним фаворитом держави, того чи іншого уряду. Ми прагнемо рівноправних та паритетних стосунків з державою.
– УГКЦ є частиною Вселенської Церкви із великим досвідом укладення міжконфесійного взаєморозуміння. Як цей досвід планується використати в Україні?
– Я б сказав, що в Україні ми маємо не лише можливість використовувати такий досвід, навпаки, ми в Україні є в авангарді такого досвіду. Блаженний назвав Україну «лабораторією екуменізму». УГКЦ відкрита до діалогу з представниками інших конфесій в Україні. Основним мотивом такого діалогу є відновлення первісної єдності української церкви. Більше того, сучасні виклики, які стоять перед християнами їх об’єднують для відстоєння традиційно християнських цінностей в Європі.
Розмовляла Маріанна СОРОНЕВИЧ
