Marianna Soronevych
Експерти прогнозують зростання кількості українців, охочих підкорити ділове середовище Італії.
Українські заробітчани, які працюють покоївками і різноробочими, починають перекваліфікуватися в бізнесменів. При цьому, деякі домагаються досить хорошого успіху на цьому терені.
Наприклад, кримчанка Олена Єгорова починала з офіціантки в Італії 20 років тому, потім якийсь час вона працювала в агентстві нерухомості. Сьогодні колишня мешканка Севастополя стала власницею невеликого ресторанчика Ai 3 Scalini, розташованого біля Колізею в туристичному центрі Риму, пише “Корреспондент”.
Щоб відкрити власний бізнес, Олена збирала гроші п’ять років. Тепер же її особистий дохід становить не менше 5 тис. євро на місяць.
Меню ресторану засноване на класичній місцевій кухні, проте на замовлення там можуть приготувати і українські страви, наприклад борщ і вареники. Тому частими відвідувачами закладу бувають співробітники українського, російського і казахстанського посольств в Італії.
“Коли я стала власницею цього закладу, сусідні ресторатори були впевнені, що я не впораюся, – згадує Єгорова. – Але я подолала всі труднощі, взявши весь менеджмент на себе: сама закуповую продукти, сама складаю меню і сама готую з кількома помічниками”.
В Італії працює багато українців і більшість з них роками задовольняються низькокваліфікованою працею – покоївок, доглядальниць, різноробочих на будівництві, але іншим вдається все-таки заснувати власний бізнес.
Їм доводиться починати життя з нуля, подолавши свій непідприємницький менталітет, адже в Україні протягом 80 років фактично не було малого бізнесу”, – говорить Тетяна Кузик, президент Центральної координаційної ради українських об’єднань в Італії.
Варто зазначити, що в Італії, як ні в одній іншій країні, українська еміграція на 90% представлена самотніми жінками з провінції. За словами Кузик, їм через свою ментальність важко почати власний бізнес.
Крім того, більшість з них не знає про місцеві преференції для іммігрантів. Наприклад, мерія Риму щорічно проводить конкурс для іноземців, які мріють почати своє діло, а призом переможцю є кредит під 1% річних. Таким чином, держава розвиває підприємництво, створює нові робочі місця і отримує відрахування в бюджет.
Згідно зі статистикою, українців серед власників італійських фірм малого і середнього бізнесу значно менше, ніж молдаван, румунів та поляків. Співвітчизникам важко зібрати гроші на стартовий капітал, оскільки вони все відправляють додому, каже експерт.
При цьому все частіше в бізнес йдуть не самі заробітчанки, а їхні діти, які перебираються до матері і потім спільно накопичують кошти для стартапу.
Наприклад, Андрія Злотка забрала до себе в Італію з Волинської області його мама-заробітчанка, коли йому було всього 17 років. Зараз же 28-річний емігрант є власником піцерії Mastropizza в Римі. Його заклад на 26 місць обслуговує понад 150 чоловік в день.
Українцям, які задумали відкрити справу, доведеться зіткнутися в Італії з конкурентами, бюрократією і традиційною недовірою італійців до іноземців, каже власник єдиного російськомовного салону-перукарні у Римі Роман Мазепін.
А ось Кузик прогнозує, що з кожним роком українців, які прагнуть підкорити ділове середовище Італії, ставатиме все більше. “Вже виросло ціле покоління українців, які з батьками емігрували за кордон, – пояснює вона. – Звичайно, їм буде простіше знайти себе, адже вони адаптувалися (в чужій країні) і багато знають”.
