З мого досвіду, в тих українців, які відчувають потяг до мандрів дальших, ніж у магазин, на річку чи до родичів, найчастіше бувають дві урочисті географічні мрії: Франція та Італія. От про другу таку мрію та про її втілення й поговоримо. Точніше – не про Італію за путівкою, в дорогому, але не завжди зручному екскурсійному вольєрі, а про самостійну подорож до Італії, в якій і пам’ятки можеш дивитися так, як хочеш, і дух та смак країни відчуваєш набагато краще.
Отже, якщо у вас є Шенгенська віза… Звучить, звісно, для більшості читачів трохи кумедно. Але ж і в бюрократичних Шенгенських мурах Євросоюзу бувають щілини, дірки та підкопи. Тим паче, для відвідання Італії підійде віза будь-якої країни Шенгенської зони, головне в’їхати через ту країну, яка цю візу видала. Словом, давайте все-таки припустимо, що віза у вас є…
Не вірте готельним зіркам
Перше питання: як доїхати. Найпростіший спосіб – скористатися послугами авіакомпаній „лоу-кост” (поки наші великі реформатори ще не вичавили це явище з українського авіаринку). Що раніше зробити замовлення, то дешевшим вийде рейс. Хоча й в останню мить такі квитки коштують доступніше за будь-які інші варіанти. Один зі стандартних шляхів пролягає через Польщу. Одні з найзручніших маршрутів пов’язані з північноіталійськими містами Болонья та Венеція…
Якщо замовляти авіаквитки сьогодні простіше через інтернет, то в питанні житла на всесвітню мережу надто покладатися не варто (коли, звісно, бронювання не є необхідною умовою отримання візи). Краще пошукати готель чи хостел уже в Італії. У туристичних містах цієї країни майже скрізь є вказівники з назвами готелів та кількістю зірок. Правда, зірки можуть зовсім не співвідноситися з цінами – наприклад, у страшнуватого вигляду однозірковому готелі „Ідеал” у Болоньї (не в історичному центрі міста) двомісний номер коштував 80 євро, а в двозірковому „Россіні”, у самому центрі – 50 євро. Зрештою, нелогічностям і неспівпадінням в Італії дивуватися не варто.
Облаштувалися? Рушаймо дивитись Італію – Болонью та омріяну Венецію.
Аркади і темперамент
Мабуть, найбільш знані пам’ятки Болоньї – ренесансі аркади, перший у Європі університет і так само перша консерваторія. Головна особливість аркад це їхня всюдисущість.
Буквально на всіх вулицях історичного центру, крім зовсім уже маленьких провулочків, тротуари заховані від пекучого південного сонця чи від дощів у аркади, утворені в частинах перших поверхів будинків. Принагідно зазначу, що кліше „пекуче південне сонце” в Італії (навіть північній) є дуже актуальним уже в кінці березня. Поки в Україні з’ясовують між собою стосунки сніг і дощ, тут давно розпустилося листя, квітнуть усі можливі дерева, а характерні південні запахи заповнюють ціле місто.
Гуляючи аркадами, не забувайте з-під них визирати. Навколо – цікаві та своєрідні ренесансні й стилізовані під ренесанс будівлі. Черепичні дахи, трохи готично-мавританські вікна, неодмінні дерев’яні віконниці й дерев’яні жалюзі чітко і невитравно формують колорит міста. Взагалі, італійська архітектура справляє дуже сильне враження, а побувши серед неї, краще розумієш, наскільки Україна в цій галузі все-таки бароково-сецесійно-конструктивістська країна.
Є тут і головна площа з палацами, знаменитим фонтаном „Нептун”, ратушею, є й своєрідний аналог Пізанської вежі. Тільки болонська башта, збудована під кутом, виглядає значно оборонніше за свою більш хрестоматійну посестру. І, звичайно, десятки католицьких храмів різноманітного вигляду. Усередині вони виглядають трохи інакше, ніж наші чи польські, а головне, там можна стати свідком темпераментних проповідей місцевих священиків – з шаленою жестикуляцією, а часом і переходом на крик.
Між іншим, на моє враження, італійці найвиразніше виявляють свій темперамент увечері. Вдень вони виглядають значно спокійнішими та погіднішими, а з заходом сонця рухи й мова прискорюються, амплітуда жестикуляції зростає. Чимало італійців увечері люблять зайти до кнайпи, замовити яке-небудь біле вино, а потім вийти з келихами з приміщення та заповнити галасливим натовпом тротуар біля закладу. Італійське вино в магазинах може коштувати дуже по-різному – від одного євро з чимось до безконечності. Про їжу варто сказати те саме: загалом вона дорога, але якщо цілеспрямовано шукати, то в окремих супермаркетах чи крамничках можна знайти щось за майже українськими цінами.
Той самий Болонський університет виглядає досить скромно. Можна нагадати, що його ректором кілька років був український учений Юрій Дрогобич (а в консерваторії навчався наш композитор Максим Березовський). Під час моїх відвідин міста там саме спостерігався спалах політичної активності. На університетському приміщенні висять антинатовські та інші лівого спрямування страйкові гасла, в деяких згадується Лорка. Студенти закидали стіни альма матер яйцями та борошном, гамірно тусувалися на площі, а дехто з них чомусь ходив у лаврових вінках. У провулку відразу за найдавнішим університетом Європи, (очевидно, на знак протесту проти бомбардування Лівії 🙂 влаштовано публічний туалет під відкритим небом. Не можна сказати, щоб ця проблема дуже вже напружувала тутешню поліцію.
Венеція не смердить, а пахне
Будучи в Болоньї, не можна не відвідати Венецію. Це – близько двох годин регіональним поїздом за десять євро. Поїзди в Італії їздять швидко, стоять на зупинках дуже коротко, тому треба бути уважним, щоб сісти саме у свій потяг. Квитки переважно продаються просто у вагон певного класу, ні місця, ні номери вагонів не вказуються. Це добре в той час, коли маршрут не перевантажено – можна вибрати зручніше місце, зате коли в одному напрямку з вами зібралося багато італійців і туристів, сидінь може просто не вистачити, і доведеться їхати, стоячи в коридорчику.
Венеція неймовірна. Щойно виходиш із залізничного вокзалу – й опиняєшся на березі Гранд каналу, яким сновигають човни, катерки (включно з поліцейськими та з таксі), гондоли. За каналом – обриси старовинних будинків, церков і башт. Скрізь чути запах моря. Не знаю, як улітку, а навесні Венеція зовсім не смердить, як про це часто говорять. І взагалі, це місто абсолютно не справляє враження „догниваючого” або „вимираючого”. І сміття у воді далеко на так багато, як можна було б очікувати, а пацюк, котрий рішуче плив каналом, лише додавав специфічного колориту.
Безперечно це одна з усесвітніх туристичних столиць. Потік романтичних туристів невпинний. Проте він концентрується переважно на двох-трьох шляхах, що ведуть до площі Сан Марко. Відійдіть трохи вбік – і перед вами тиха, спокійна Венеція, без тлуму і штовханини (хоча й не „мертва та безлюдна”, про що свідчать цілком обжиті дворики з дітьми, білизна, вазони у вікнах).
Навіть сувеніри тут порівняно не дуже дорогі – від виробів з венеційського скла чи трохи набридливих карнавальних масок до надрукованих при вас на старовинних верстатах листівок чи місцевих алкогольних напоїв – вина, ґраппи або лікерів. Звісно, не можна не скуштувати у Венеції чудового італійського морозива.
Венеційські завулки схожі на лабіринт. Тут далеко не завжди зрозуміло, куди йти. Час від часу трапляються вказівники (переважно вони показують напрям руху до Сан Марко), а от туристичних карт-стендів нема, якщо хочете орієнтуватися по карті, її треба купувати. Втім, заблукати серед вузьких вуличок і каналів – теж своєрідне задоволення. Яке тільки посилює повсюдне відчуття нереальності міста і нереальності тебе у цьому місті.
Розповідати про пам’ятки Венеції – сенсу немає. Їх тисячі, вони розкидані численними островами (на одні можна перейти містками-трапеціями, на інші треба пливти), площами і дворами. Гуляти тут можна нескінченно довго, так само довго можна сидіти на березі і дивитися на зелене море й призахідні обриси храмів на інших островах.
Боротьба за права трудящих по-італійськи
Головний недолік Венеції полягає в тому, що з неї треба їхати. Найкраще це робити тоді, коли ви вже ледве стоїте на ногах – не так відчувається сум.
Для мене знамениті недоліки італійського менталітету найкраще проявилися в транспортному страйку, в який нам пощастило втрапити якраз дорогою з Венеції. Попередження про нього англійською мовою на вокзалі не було. Випадково, вже у поїзді, про страйк вдалося дізнатись у співробітниці залізниці. Але вона пообіцяла, що у місті Падуя, де поїзд зупиниться, всіх пасажирів заберуть автобусами і довезуть до місця призначення. У Падуї знов-таки не пролунало жодних чітких оголошень. Кожен іноземний турист міг лише здогадуватися, де тут шукати автобусів. Аж нарешті виявилося, що в далекому закутку привокзальної площі на цілий поїзд виділили… аж два автобуси. Вони вмить заповнились – а всі, хто не вмістився, тобто абсолютна більшість подорожніх, були залишені вирішувати „свої проблеми” самотужки. Наближалася ніч, співробітники вокзалу зникли, на автостанції лише розводили руками – і всі, кому треба було поспішати, впали в радісні обійми італійських таксистів. Зрештою, співробітники „Trenitalia” (аналог „Укрзалізниці”) пообіцяли повернути всім гроші за квитки, але потім погодилися лише прийняти скарги, за якими „вам потім перешлють гроші на ваші картки”. Так що я і тепер чекаю переказу з Італії 🙂
Що ж, розгільдяйство, лінь, безвідповідальність дуже ріднить італійців з українцями. Ця країна геть не відповідає стереотипам про ідеально впорядкований, немов годинник, Євросоюз. В Італії постійно все зачинено або на страйку, водії ставляться до правил дорожнього руку приблизно так, як у Києві (десь трохи гірше, десь трохи краще), у „сфері обслуговування” дуже люблять щось переплутати, не зробити, забути. Про все це слід пам’ятати, плануючи свою подорож.
Як і про те, що дуже небагато італійців знають англійську мову. Це дивно, зважаючи на туристичну популярність Італії. Мабуть, італійці вважають, що гості країни мають самі потурбуватися про те, як їм спілкуватися з місцевим людом. І в чомусь мають рацію – італійська мова насправді дуже легка, і якщо перед поїздкою хоч трохи почитати розмовник, на місці її просто фізично вбираєш у себе. Досить проста побудова фраз, численні спільні корені, маса інтернаціональних слів – усе це швидко дозволяє принаймні якось порозумітися з будь-якою людиною, хоча б у побутових питаннях.
Тож ласкаво просимо до Італії без туроператорів. Надзвичайні красоти та маса вражень тут гарантовані.
Олег Коцарев
http://culture.unian.net/ukr