Недільна школа „Перша ластівка”-острівець рідного веселкового слова

Працюючи в Італії – 2006 році, я знайшла культурну асоціацію „Україна Плюс”, яка багато уваги і праці приділяє, аби діти, яких забрали сюди батьки не відірвалися від свого українського коріння, не забули рідну мову. Президентом асоціації, Тамарою Поздняковою, для таких діточок створено недільну школу „Перша ластівка”, тому у вихідний день я мала можливість зустрічатись зі своїми новими колегами – заробітчанками, та викладати в недільній українській школі – острівці рідного свого веселкового слова, де завжди панувала  атмосфера поваги, дружби, теплих взаємин. Це справжня школа – родина. В школі в той час працювали  три вчительки Наконечна Марія Михайлівна (вчителька з української мови та літератури), Зінов’єва Людмила Олексіївна (вчителька з історії та географії), а я викладала українознавство, давала уроки для дітей віку початкової школи.

Чимало дітей українців, які виїхали на заробітки в зарубіжні країни, хочуть повернутися на землю своїх предків. Тому ми, вчителі маленької української школи „Перша ластівка”,  намагались допомогти вихованцям  аби вони мали можливість вступати  на батьківщині у вищі навчальні заклади і вчитися в них. Але працюючи на цьому острівці знань помітила, що для наших діточок перебування в чужій країні – тяжке випробування, українським дітям тут нелегко: інша мова, інші звичаї… Постійне оточення емоцій смутку і піднесення, пасивності і бажання діяти, відчаю і нової надії – змінюють одне одного в юних дитячих серцях особливо на перших порах перебування в іншій країні. Часто  не тільки діти, а і їхні батьки потрапляють до депресивного стану… Учениці Наташі 15 років, вона пережила довгу розлуку зі своєю мамою, а коли родина зібралась разом в Італії, почався новий етап депресії. Зустрівшись вперше з дівчиною я побачила, як  хмара негативних емоцій закрила її майже від усього світу. Неможливо було підібрати слова втіхи, та підтримки. Наталка постійно згадувала Україну, місце де народилась, школу друзів… Я запропонувала їй висловити свої почуття через слово:
“Дощем, як слізьми, заливало весь видимий і невидимий світ і душа моя топилася в гарячих сльозах. Я йшла мовби сирота, бездомна, нещасна, продана й проклята, під чужим небом, прочищеним вітром, безжальним і білим, задихаючись від туги та спогадів про рідних, друзів, першого в  житті коханого.”

Мати моя
Мати моя, рідна мати
Твої руки золоті,
Повік буду шанувати!

І надіюсь дорогенька
Що не буде вже розлуки
Мила моя, ненька!
Йдемо разом у життєві луки!

Так виникла ідея розпочати рубрику в Інформаційному віснику культурної асоціації „Україна Плюс”, де друкуються твори, вірші учнів, вчителів української недільної школи. Це унікальні сповіді про свою Батьківщину, родину, школу, улюблені заняття.

Пушна Інна – учениця

Мрію побувати в рідній хаті
Де народилась та росла.
Зустріти родичів своїх, та друзів,
З якими я була.

В Італії мені теж  добре,
Тут  маю нових подруг і житло
Відносяться до мене дружньо,
А в Україну манить все одно.

Семенових Аліса – учениця

Як дивлюсь я на природу
Бачу навкруги живе,
Трава з смарагдовим відтінком,
Всі пахощі, красу несе.

Нагадує дівочу вроду
Троянда – квітка лісова.
Рожеве листя пада в воду
І в мандри кличе  небуття.

****
Люблю весну і рідну землю.
Пташок співучих в небесах.
І Україну,  вільну неню.
В блакитно – жовтих кольорах.

Бережна Тамара – вчителька

Перша казка
Ось моє малятко дивиться у книжку:
Білочка сидить там, та гризе горішки,
І велика літера починає казку
Про маленьку білочку і велику ласку.

„Мамо”, – просить дівчинка казку розказати.
А давай навчу тебе літери читати .
Перша буква, буква  А,
А остання буква Я,
Всі слова складаємо складами…”
Донька усміхається до мами.

„Перше слово, друге слово, бач і речення готово”.
Прочитала дівчинка всю казку
Про маленьку білочку і велику ласку.

Тамара БЕРЕЖНА,
науковий співробітник Національного Науково – дослідного інституту українознавства Кримської  філії, член Наукового товариства Шевченка, колишня заробітчанка, що пройшла стежинами  заробітчанства благодатної землі світу сонячної Італії.