Відчуття єдиної родини, або Як у Тревізо відзначали “Свято рідної мови”

Визначною подією для української громади у Тревізо стало проведення “Свята української мови”

 

Свою історію українці, яких доля занесла до міста Тревізо (Treviso), що у регіоні Veneto, на півночі Італії, починають розглядати з 2002 року. Відколи віруючі отримали можливість задовольняти свої духовні потреби – відвідувати церковні літургії за правилами української греко-католицької церкви (о. Олексій Саранчук). Ще від початку існування громади сформувалося ядро прихожан, яке стало живим і дієвим організмом. Серед ветеранів необхідно згадати Галину Дулебу, Надію Гнатів (засновник хору), Галину Тихонову, Людмилу Григорчук, Надію Островську, Катерину Моньку, Наталю Процик, Стефанію Шіляєву, Марію Дутко, Надію Мальчевську, Мирослову Кулик, Марію Пастущак, Ірину Кубішину, Любов Волохач, Марію Ногаль, Любов Мороз та інших. Важко усіх пригадати і вписати у цей список. Він уже залишиться, як пам’ятний, в історії. Хто живе і працює й зараз. Хто вирішив, нарешті, повернутися у рідні краї. А кого уже маємо лише у добрих згадках… 

Саме церква Santo Stefano  у  Тревізо стала подіумом для творчих починань. Численні заходи проводилися також у ascolto,  приміщеннях семінаріі міста, ліцею Pio X, церквах Duomo, San Nicolo та інших. Таким чином українська громада заявила на повний голос про своє існування. Відтак плідна співпраця з місцевими властями продовжувалася у проведенні щорічних різдвяних молебнів Migrantes. У них беруть участь представники усіх національностей, що проживають на теренах регіону. Яка гордість бере! І як приємно чути щемливий, тепер уже вселенський, український “Щедрик”, ведучий лейтмотив головного зимового світового свята, у переповненому катедральному соборі!

Саме наші жінки запропонували приурочувати до свята Миколая Хресний хід вулицями міста. Адже церкви Santo Stefano, де проводяться літургії УГКЦ, та San Nicolo є спільною парафією.

Якщо рік новий розпочинають різдвяні колядки та щедрівки, здебільшого саме березневі дні стають натхненним проявом української духовності. У шевченківські дні на цілий світ лунають невмирущі Тарасові поезії. Наростає невпинне бажання творчо самовиразитися, віддати данину традиціям.

Цього разу темою свята, окрім шевченківських читань, стали болючі питання сьогодення: воєнні події, тривога за існування української мови, економічна та політична нестабільність.
Організатори, шукаючи приміщення для концерту, передбачали не більше, ніж святкову сотню. А у гості прийшло і приїхало… більше, як триста! глядачів.

Завдяки старанням пароха громади УГКЦ  мм. Тревізо та Венеції о. Ярослава Чайківського, для проведення свята виділили просторий зал у приміщенні духовної семінаріі міста Тревізо. У класичному внутрішньому дворику на фоні весняного цвіту красувалися українські вишивки, іграшки, писанки, предмети побуту, роботи з бісеру, сорочки, сукні, елементи традиційного українського одягу тощо. Тетяна Лисканюк і Галина Дулеба з надзвичайним старанням і смаком розставили принесені земляками рукотвори.

А гості йшли і їхали. З Venezia, Padova, Thiene, Vicenza, Rovigo, Portogruaro, Bassano del Grappa. Навіть із Bolzano… 

Грандіозний тригодинний концерт. У нього увійшли художні читання, театралізовані сценки, гумористичні та сатиричні номери, музичні ансамблі, виступи хору, танцювальні, інструментальні номери. А на завершення – і хореографічна композиція-показ мод, де тріумфували українська вишивка та український національний костюм.

Такого концерту за все існування української громади в Тревізо іще не бачили. Такої різноманітності жанрів, такого вияву талантів глядачі не сподівалися. Про це розповіла місцева газета “La vita del popolo” у матеріалі “Oltre trecento ucraini hanno festeggiato a Treviso la Giornata della lingua madre”. ( Diocesi di Treviso – La festa degli ucraini per la Giornata della lingua madre diocesitv.it.)

Впевнено почувалися у ролі ведучих Оксана Чиж і Олександр Кабацький. Свої поезії читала Марія Ногаль. Сварливий дует баби Параски та баби Палажки Нечуя Левицького майстерно виконали  Любов Мороз та Марія Ногаль. Пересміхувалися у жартівливих сценках та сатиричних скетчах Руслан Кулик і Ярослав Смачило (Тернопільщина). У сольному співі попробував свій баритон Сергій Царук (Кривий Ріг). Символічно, що пісню “Мам” трагічно втраченого нами “Скрябіна” (Андрія Кузьменка) співали його земляки з Яворівського краю подружжя Ірина та Анатолій Кубішини та львів’янки Сніжанна Палюга і Марія Пастущак. Нарешті у рідному Тревізо зумів проявити свій хореографічний талант юний представник кіровоградської школи танцю Дмитро Єлістратов.

Особливий успіх мали маленькі артисти. Юра Смачило, Вітуся Наливайко, Роксолана Кулик, Соломія Грицевич, Марічка Лисканюк, Юля Заторкіна, брати-близнюки  Іванко і Миколка Кристал.

І дорослі не підвели. Співали, декламували, танцювали подружжя Люба і Андрій Горнецькі (с. Калинівка, Яворівського району, що на Львівщині), Ольга та Ігор Лектії,  Ярослав Чорнописький, Ярослава Грабовець, Тетяна Лисканюк, Маша Романюк, Люба Мороз, Володимир Осадчий, Анна Борищак, Любов Безкоровайна, Галина Сех, Орест Ластовецький, Надія Малчевська, Надія Цибульська, Мирослава Кулик, Марія Дутко, Ольга Перешлюга та інші. Соло на скрипці, як і багато років поспіль, вела Ганна Петрук.

 Але найбільшим сюрпризом для усіх учасників став розкішний шинок. Справжній. Такий, яким пишається весілля або гучне свято на рідній Україні. З солом’яною стріхою, плетеним тином із глиняними горщиками, вінками з кукурудзяних початків, часнику, цибулі і сушеної риби. Ковбасами, шинками, крижавками, соліннями, медовухою, калганівкою, доброю горілкою і навіть самогонкою, салом, оселедцем, – усім тим, чому українське око та душа невимовно раді. Майстрували і “чарували” над тим чудотвором  усією громадою. А пильнувала, аби усе було гаразд, головна ґаздиня Марія Дутко.

 Пекли, варили, готували всі “тревіджани” і “тревіджанки” українського походження. Не однієї  ґосподині були борщ, вареники, гречаники, голубці, пальчики, рулети та численна смакота, яка пишно-рясно заполонила столи і чекала на дорогих гостей. До речі, саме борщ став числоміром учасників трапези. Гостилися зі смаком і досхочу. Шановні італійські гості, які мали честь потрапити на свято, з великим задоволенням частувалися незвичними чужоземними делікатесами.
Ідеатором, сценаристом, режисером, натхненником і постановником була Сніжанна Палюга, галичанка за походженням.

Сніжанна Михайлівна народилася у селі Муроване (що біля містечка Белз), Сокальського району, Львівської області. Закінчила Львівське музично-педагогічне училище (1982-86 рр.). Вона і керівник ансамблю, і диригент хору, і організатор позакласної і позашкільної роботи, і музичний керівник у дитячому садку. Вчитель і педагог. Умілий організатор і виконавець. Була постійним учасником республіканського конкурсу “Таланти твої, Україно”. Має звання старшого вчителя. Трикратно титулована “Кращий вчитель року”.

Прискіпливо і з хвилюванням з України спостерігали уже дорослі діти Андрій, Соломія і Вікторія. А головне – мама Марія Миколаївна. Їй 76. А і дотепер керує церковним хором. А взагалі, як розповідає Сніжанна Михайлівна, дружна сім’я – дід, тато, старша сестра Майя – усі з невиліковною “музичною інфекцією”. Хворіли самі. І активно “заражали” музичним “вірусом” довколишніх. Саме з їхнього невтримного бажання самовиразитися у музиці, зародилися церковний, радгоспний хори. А сусідні села Муроване та Жужеличі, де активно працювала сім’я на культурно-просвітницькій ниві, переспівувалися у творчих суперечках: хто кращий. Усе культурне життя округи бурлило завдяки невтомності творчої родини. Не були винятком ні школа, ні місцеві осередки культури.

У Тревізо перші співочі “проби” проводила з учасниками церковного хору. Не мала на меті втручатися в уже встановлені правила громади. Воліла відтворити, як удома, дух уселенського свята. Підняти талановитих на сцену.
Деякий час тому мала можливість втілити у життя і свої музично-педагогічні якості. Два роки поспіль тішилися діти, батьки, а також вчителі і керівник дитячого садочка у Paderno (Treviso. Veneto.). На жаль, зміна політичної місцевої влади не сприяла подальшому музичному розвитку дитячого закладу. Але особисту сатисфакцію таки отримала. Переконана, що українська система музичного розвитку дітей і підлітків на високому рівні. І тут італійці далеко позаду.

Є на просторах Італії розгалужена мережа активних українських осередків. Адже кого на свято запросили, а хто і сам довідався з інтернету. Фейсбук, як переконуємося, роль глашатая виконує не зле.

Особливе слово хочу сказати про гостей. Не формальними глядачами, а активними учасниками української ініціативи виступили. У народі кажуть: “З миру по нитці – бідному сорочка”. Не склалося б усе так гарно і складно, якби не активна участь наших краян з інших міст.

Хто чим міг. Радо спішили допомогти і поділитися. Костюмове різнобарв’я завдячують подружжю львів’ян Оксані Тарас та Андрієві Сушко. Вони спеціально приїхали із м.Тьєне з власною колекцією національних костюмів. А з ними Ліліана Смоляк-Щербанович і Наталка Беженар. Як група підтримки.

Розділити радість зустрічі з друзями не забарилася і Любов Гаврилів зі своїми сином Михайлом і донькою Мартою. Саме вони, започаткувавши у м.Тьєне танцювальний колектив “Козацький рід”, ще не так давно мали за “співучасників” у доброму розумінні цього слова  Олександра Кабацького, Діму Єлістратова та Сергія Царука. Молоді відчайдухи щотижня, не дивлячись на серйозну відстань, їздили на репетиції танцювального колективу з Тревізо у Тьєне.
Саме вона, Любов Гаврилів, підтримала особистими коштами приїзд з України столичного майстра танцю Неллі Сюпюр, яка провела українську акцію флешмоб “Вінок пам’яті”, присвячену вшануванню Небесної сотні  в Італії. Дорослі і діти, що проживають на Апенінському півострові, а саме в Тьєне (Thiene), Бергамо (Bergamo), Барі (Bari), Бреші (Brecsia), Новаррі (Novara), Падуї (Padova) та ін., мали можливість вийти на вулиці й заявити на повний голос про себе. А згодом упевнитися, що і їх скромний внесок вплетений у вінок української слави.

Тішилися приїздом героїчної землячки із Падуї Алли Мулявки, яка нещодавно заслужено отримала орден “За вірність народу України”. Вітали з почесною нагородою і залюбки ставали до фотографії. Герої – серед нас!
Приїхала і давня товаришка громади Надія Сивовус (Бабушка), засновниця “Українських вечорниць” у Бассано дель Граппа (Bassano del Grappa).  І привезла з собою співучу молодь.
По закінченні концерту своє слово-пісню співав і хор “Роксолана” (керівник Оксана Янечко) з Портогруаро. Андрій Галярник, очільник українства у Портогруаро, щиросердечно,  з великим задоволенням, вітав земляків.
Завдяки старанням нашого співвітчизника тернопільчанина Андрія Ткачука, що проживає у невеликому містечку  Cittadella, неповторна атмосфера свята назавжли залишиться екранізованою. Свій хист і майстерність у відеорежисурі він залюбки вкладає у зйомки. І ніколи не відмовляється від запрошення.

Лише за останні два роки у спільному арсеналі присутніх українських активістів стали участь у демонстраціях та маршах миру в Тьєне, Тревізо, Портогруаро, Вероні, Тренто, Мілані… Участь у місцевих репрезентаціях українства. Чимало концертів, зборів коштів для учасників АТО, допомога пораненим у лікарнях в Італії, родинам загиблих, усім, хто має гостру потребу у доброчинному втручанні…  Пуповиною небайдужості і благочинності переплетені їхні справи. І з готовністю приїдуть-прийдуть здалеку і зблизька. Це справжній стратегічний запас України.

Олена Канарчик. Treviso

________________________________________________

Більше новин: